Реабілітація чи аптечне виробництво: у Львові під загрозою закриття опинилась Аптека № 44 на вул. Симоненка

У Львові розгортається показова для всієї країни дискусія: чи має місто жертвувати аптечним виробництвом заради розширення реабілітаційної інфраструктури. Під час засідання комісії охорони здоров’я та соціального захисту Львівської міської ради депутати розглянули звернення Галицької фармацевтичної асоціації щодо збереження аптек, які надають соціально значущі фармацевтичні послуги, зокрема Аптеки №44 на вул. Симоненка.

Йдеться про заклад, що працює з 1981 року та спеціалізується на виготовленні лікарських засобів за індивідуальними рецептами. Аптека є орендарем приміщення 2-ї міської поліклініки, однак балансоутримувач ініціював дострокове розірвання договору оренди — площі планують використати для реабілітаційних послуг.

Системний контекст: не просто одна аптека

Ситуація має значення далеко за межами Львова. За інформацією міста, сьогодні функціонує лише чотири аптеки з повноцінним виготовленням лікарських форм. Це підтверджує загальноукраїнський тренд — кількість аптек з екстемпоральним виробництвом скорочується, що створює ризики для доступності індивідуалізованих препаратів.

Аптека №44 забезпечує медикаментами лікувальні заклади, освітні установи, а також працює з наркотичними та психотропними препаратами — діяльність, яку складно швидко перенести або замінити.

Позиція державної політики: що каже регуляторна логіка МОЗ

Хоча МОЗ України не висловлювалося публічно щодо конкретної львівської ситуації, загальна регуляторна рамка демонструє: аптечне виготовлення розглядається як частина системи забезпечення доступності лікарських засобів.

Виробництво в умовах аптеки регулюється спеціальними правилами МОЗ щодо виготовлення та контролю якості, що фактично прирівнює такі процеси до контрольованого фармацевтичного виробництва із чіткими стандартами безпеки.

Водночас експертні дослідження вказують, що індивідуальне виготовлення ліків є критичним для забезпечення населення специфічними або дефіцитними формами препаратів — особливо під час кризових періодів і воєнного стану.

Тобто державна логіка фактично підтримує збереження таких функцій, хоча прямого механізму їхнього захисту на місцевому рівні наразі не існує.

Конфлікт двох політик: реабілітація vs фармдоступність

Львівська дискусія показує класичний конфлікт політик: місто одночасно прагне розширювати реабілітаційні послуги для ветеранів і зберегти доступ до індивідуально виготовлених ліків.

З точки зору системи охорони здоров’я це не взаємовиключні цілі. Втрата рецептурного відділу може призвести до:

зростання логістичних витрат медзакладів;
затримок у забезпеченні пацієнтів індивідуальними препаратами;
підвищення навантаження на інші аптеки з виробництвом.

Особливо важливим є питання безперервності обігу наркотичних і психотропних препаратів, які потребують спеціальних умов зберігання та ліцензування.

Що далі

Комісія домовилась шукати компроміс — включно з можливістю альтернативного приміщення. І саме це може стати тестом для всієї системи: чи розглядається аптечне виробництво як стратегічна частина медичної допомоги, чи як комерційна діяльність, яку легко замінити.

Ситуація у Львові фактично ставить перед галуззю ширше питання: чи готова система охорони здоров’я України втратити ще одну аптеку з індивідуальним виготовленням — в умовах, коли їх і так залишається критично мало.