Сільська медицина в Україні: кадровий дефіцит і доступ до ліків загострюють проблему

Майже половина точок первинної медичної допомоги в Україні розташована в селах, однак на сільських жителів припадає менш як п’ята частина активних декларацій із сімейними лікарями. За даними Національної служби здоров’я України, у сільській місцевості зосереджено 45% місць надання первинної медичної допомоги, тоді як частка активних декларацій становить лише 18,5%.

На тлі повномасштабної війни, міграції та скорочення населення це створює подвійний виклик. Медичні заклади мають залишатися доступними навіть у невеликих громадах, але водночас лікарям дедалі складніше набрати достатню кількість пацієнтів для фінансово стабільної роботи.

Менше декларацій — більше ризиків для медичних команд

Кількість декларацій у сільській місцевості скорочується швидше, ніж у містах. Для медичних працівників це означає зменшення доходів закладів і ризик подальшого відтоку кадрів.

Кадровий дефіцит у селах стосується не лише сімейних лікарів. Громадам бракує медичних сестер, акушерок, фельдшерів, фармацевтів. У результаті один фахівець часто змушений поєднувати кілька функцій, обслуговувати значну територію та працювати з пацієнтами, яким складно самостійно дістатися до медичного закладу.

Ці та інші проблеми та можливі моделі підтримки обговорили під час Міжнародної конференції з питань сільської медицини в умовах війни «Практичні підходи до надання послуг, громадського здоров’я та підтримки медичних працівників». Захід організував International Rescue Committee за підтримки Міністерства охорони здоров’я України, НСЗУ та Академії НСЗУ.

НСЗУ шукає окремі рішення для різних громад

До дискусії долучилися представники державних і місцевих органів влади, закладів охорони здоров’я, професійних та міжнародних організацій, медичних університетів, а також медичні й соціальні працівники.

Однією з центральних тем стало питання, чи відповідають чинні механізми фінансування реальним умовам роботи сільських медичних закладів. У НСЗУ наголошують, що універсальної моделі підтримки для всієї країни бути не може, оскільки ситуація суттєво відрізняється залежно від області, громади, чисельності населення та відстані до найближчого медичного центру.

«Ми разом із партнерами продовжуємо картографування медичної мережі, тому що ситуація в кожній громаді, у кожній області має свої особливості. Країни Європи, які шукали фінансові інструменти для підтримки доступу до допомоги, перед цим аналізували багато даних. Нам також важливо на цій основі підібрати рішення, які підтримають доступ пацієнта до лікаря та фінансово захистять самого лікаря», — наголосила голова НСЗУ Наталія Гусак.

Сільський коефіцієнт не вирішує всіх проблем

Одним із чинних інструментів підтримки медичних закладів у невеликих населених пунктах є сільський коефіцієнт. Для первинної допомоги в селах із населенням менш як 5 тисяч осіб застосовують коефіцієнт 1,1.

У серпні 2026 року додаткове фінансування за цим механізмом становило 37,46 млн грн і поширювалося на 787 надавачів медичних послуг.

Водночас у НСЗУ визнають, що одного фінансового стимулу недостатньо. Підтримка сільської медицини має включати не лише оплату медичних послуг, а й фінансування кадрових програм, транспорту, мобільних медичних бригад, телемедицини та забезпечення лікарськими засобами.

Доступ до ліків залежить не лише від рецепта

Для мешканців сіл проблема часто починається після візиту до лікаря. Навіть якщо пацієнт отримав рецепт або електронне направлення, це не гарантує, що він зможе придбати необхідні ліки чи скористатися спеціалізованою допомогою.

У багатьох громадах аптеки розташовані лише в адміністративних центрах або працюють за обмеженим графіком. Для людей похилого віку, пацієнтів із хронічними захворюваннями та маломобільних громадян поїздка до аптеки може бути складнішою, ніж саме звернення до сімейного лікаря.

Особливо це стосується препаратів для лікування серцево-судинних захворювань, цукрового діабету, бронхіальної астми, епілепсії та інших станів, які потребують регулярної терапії. Переривання лікування через відсутність ліків або складність їх придбання підвищує ризик ускладнень і госпіталізацій.

Аптеки можуть стати частиною медичної інфраструктури громади

У сільській місцевості аптека часто є одним із найближчих до пацієнта пунктів доступу до системи охорони здоров’я. Фармацевт може допомогти зорієнтуватися в призначеннях, пояснити правила прийому препаратів, нагадати про необхідність повторного звернення до лікаря та поінформувати про доступні програми відшкодування вартості ліків.

Тому збереження аптечної мережі в селах має розглядатися як частина політики доступності медичної допомоги. Серед можливих рішень — підтримка аптек у малих громадах, розвиток мобільних аптечних пунктів, доставка препаратів, розширення участі аптек у програмі «Доступні ліки» та інтеграція фармацевтичної допомоги з роботою сімейних лікарів.

Для цього необхідні узгоджені дії держави, громад, медичних закладів і аптечних мереж. Важливо також враховувати логістичні витрати, безпекову ситуацію та реальну кількість пацієнтів, які потребують постійного лікування.

Пацієнти рідше отримують спеціалізовану допомогу

За даними НСЗУ, мешканці сіл користуються первинною медичною допомогою приблизно з такою самою частотою, як і жителі міст. Проте направлення до вузьких спеціалістів вони отримують рідше, а навіть за наявності направлення не завжди можуть скористатися спеціалізованою допомогою.

Причинами залишаються відстань до медичних закладів, відсутність регулярного транспортного сполучення, вартість поїздки та необхідність витрачати цілий день на один візит. 

Мобільні бригади та догляд удома можуть частково компенсувати відстань

Під час конференції обговорювали розвиток мобільної медичної допомоги, догляд удома та заходи громадського здоров’я. Для сільських громад мобільні бригади можуть поєднувати консультації лікаря, базову діагностику, профілактичні огляди та доставку необхідних препаратів.

Окремим напрямом може стати співпраця медичних закладів з аптеками та органами місцевого самоврядування. Йдеться про попереднє замовлення ліків, доставку препаратів у віддалені села, інформування пацієнтів про наявність медикаментів і допомогу з отриманням препаратів за програмою реімбурсації.

Водночас такі рішення потребують стабільного фінансування, підготовлених працівників і зрозумілої відповідальності між усіма учасниками системи.

Кадрова політика має охоплювати медиків і фармацевтів

Учасники конференції також говорили про психологічне навантаження на медичних працівників та умови, необхідні для того, щоб фахівці погоджувалися працювати й залишатися у сільських громадах.

Серед ключових потреб — житло, транспорт, безпечні умови праці, доступ до навчання, можливість професійного розвитку та гідна оплата. Для фармацевтів важливими є також гарантії стабільної роботи аптечних пунктів, компенсація логістичних витрат і доступ до цифрових сервісів.

Без комплексної кадрової політики навіть наявність медичного приміщення або аптечного пункту не гарантує, що пацієнт отримає допомогу вчасно.

Майбутня модель має враховувати весь маршрут пацієнта

Для України ці питання набувають особливої ваги через наслідки повномасштабної війни. Переміщення населення, скорочення кількості жителів окремих територій, руйнування інфраструктури та кадровий дефіцит змінюють модель надання медичної допомоги.

Тому майбутня система підтримки сільської медицини має орієнтуватися не лише на кількість декларацій. Вона повинна враховувати весь маршрут пацієнта: можливість дістатися до лікаря, отримати направлення, пройти обстеження, придбати або отримати за програмою відшкодування необхідні ліки та продовжити лікування.

Читайте також: Масштабування реімбурсації: чи витримає бюджет чергове оновлення реєстрів?