Василь Князевич: «Посвіт пам'яті» — це світло, яке не дає темряві забуття поглинути імена наших героїв»

10 липня Україна вдруге вшановуватиме пам'ять медичних працівників, які загинули, рятуючи інших під час російсько-української війни. Цей день з'явився в календарі за ініціативою Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона» і вже став символом професійної солідарності, вдячності та національної пам'яті.

Про те, як народилася ця ініціатива, чому кількість загиблих медиків уже перевищила 600, як формується проєкт «Посвіт пам'яті» та чому підтримка родин полеглих не може обмежуватися лише державною допомогою, розповідає засновник і голова Поважної ради Громадської ініціативи «Орден святого Пантелеймона», заслужений лікар України, доктор медичних наук, міністр охорони здоров'я України (2007–2010) Василь Князевич.

Рік тому в українському календарі за вашою ініціативою з'явилася особлива дата — День загиблих медичних працівників. Як виникла ідея відзначати цей день і як довго тривала реалізація такого проєкту?

— Наша відзнака, «Орден святого Пантелеймона», стала суто громадською після початку війни, ще у 2016 році. Тобто вже десять років ми йдемо пліч-о-пліч із суспільством у такому особливому, загартованому режимі. І медики, на жаль, почали гинути з перших днів російської агресії.

Ідея спільного вшанування визрівала давно, але після початку повномасштабного вторгнення вона набула кричущої актуальності, адже кількість втрат серед українців — і серед медичної спільноти зокрема — почала стрімко зростати. Під час війни ми проводили наші Пантелеймонівські духовні заходи в кожному регіоні, і всюди поставало це питання. На зустрічі запрошували рідних, близьких, колег та друзів. Ми згадували тих, хто віддав своє життя за Україну.

В середовищі медичних працівників народжувалися різні регіональні ініціативи. Зрештою, ці ідеї об’єдналися і вийшли на єдину, дуже правильну, на мій погляд, дорогу — визначити один спільний день. День, коли вся медична спільнота України — а зараз ми виходимо вже й на міжнародний рівень, залучаючи світ — віддає шану героям. Не має значення, чи це військові медики, чи цивільні лікарі, медсестри та фармацевти. Ми визначили цю дату — 10 липня — як День загиблих медиків за Україну. У цьому процесі ми активно співпрацюємо з Міністерством охорони здоров'я, тобто започаткували його разом із державою. Ми переконані, що медики — це елітна група нашого суспільства, і ми зобов'язані показати приклад справжнього, глибокого шанування своїх колег.

10 липня о 14:00 у всіх лікарнях і медичних установах України лунає спеціальний сигнал — звук серця, що зупиняється. Які особливі традиції вже з'явилися в українських регіонах для вшанування пам'яті загиблих медичних працівників та фармацевтів?

— Традиції в регіонах мають свою унікальну специфіку, хоча ми м’яко запропонували суспільству єдиний внутрішній орієнтир, певний високий стандарт. Головне — це наш загальнонаціональний «час X» о 14:00. У цю хвилину кожен медик у країні, якщо він не перебуває за операційним столом чи не рятує життя в цей конкретний момент, зупиняється і подумки віддає шану колегам, яких уже немає поруч.

А далі кожна область додає щось своє, дуже щемливе та неформальне. Це історія, яку неможливо відбути «для галочки», вона завжди викликає глибокі емоції. У громадах створюють документальні фільми про своїх героїв, відкривають меморіальні куточки у лікарнях, фармакологічних установах та коледжах, де вони працювали, встановлюють пам'ятні дошки. В багатьох регіонах колеги та містяни висаджують живі Алеї пам'яті. Ми підтримуємо будь-яку низову ініціативу, яка йде від серця і допомагає увіковічити цей подвиг. Тут немає жорстких рамок — є лише щире прагнення пам'ятати.

Торік, за даними «Ордену святого Пантелеймона», стало відомо, що за три роки великої війни росіяни вбили щонайменше пів тисячі українських медиків. Як змінилася ця цифра за рік?

— За останній рік, за нашими даними, ми маємо, на превеликий жаль, ще плюс близько 100 людей. Тож сьогодні загальна кількість підтверджених втрат серед медичних працівників та фармацевтів уже перевалила за 600.

І я з болем мушу визнати, що це не остаточна цифра. Війна триває, і ворог підступно продовжує нищити тих, хто покликаний рятувати та лікувати. За кожною одиницею в цій статистиці стоїть обірване життя, недописана наукова праця чи недовготривале людське щастя.

Паралельно, щоб зберегти пам'ять про кожного, «Орден святого Пантелеймона» реалізує проєкт «Посвіт пам'яті». Які історії, що надходять у межах цієї ініціативи, найбільше вразили вас особисто?

— Сам проєкт названо дуже символічно. Що таке «посвіт»? Це те давнє світло, скіпка, яку запалювали в українських хатах, щоб розігнати темряву. Наш «Посвіт пам'яті» — це світло, яке не дає темряві забуття поглинути імена наших героїв. Це ширша, глибша ініціатива, ніж просто одноденна акція. В рамках цього проєкту наші регіональні ради разом із кавалерами Ордена збирають родини загиблих у особливих місцях — часто це храми, собори або визначні культурні центри. Там обов'язково присутня потужна духовна складова: спільна молитва священників та медиків за душі полеглих, теплі спогади, жива підтримка. Це спосіб показати родинам, що вони не залишаться наодинці зі своїм вакуумом, що ми — одна велика родина.

Якщо ж говорити про те, що вражає особисто... Знаєте, кожна така історія — це колосальна драма. Гине людина, яка за своєю природою і професією мала б рятувати інших. Не має значення статус чи посада — чи це відомий хірург, чи молодий бойовий медик на передовій, чи цивільний лікар, фармацевт, який до останнього видавав ліки під обстрілами, санітарка або водій швидкої. Людина акумулювала свої сили, щоб захистити чуже життя, а натомість ворог нищить її власне.

Мене до глибини душі вражають списки, які ми отримуємо, наприклад, із Херсона. Там величезна кількість — це саме цивільні медичні працівники. Вони гинуть просто по дорозі на роботу, під час чергування в операційній чи біля аптечного прилавка, або навіть у себе вдома під час чергового підступного обстрілу. Це свідоме, терористичне вбивство тих, хто несе порятунок, і це рана на тілі нашої професійної еліти, яка не заживе ще дуже довго.

Чи достатньо сьогодні підтримки з боку держави для родин загиблих медиків та фармацевтів? Якої допомоги вони потребують найбільше?

— Говорити про «достатність» державної підтримки сьогодні дуже складно. Якою б великою не була матеріальна чи фінансова допомога, її ніколи не буде достатньо, тому що неможливо грошима компенсувати життя найдорожчої людини. Життя — це найвища цінність.

Саме тому ми розгорнули цей великий суспільний рух. Наша мета — не замінити державу, а доповнити її зусилля, створити особливу ауру вдячності навколо родин загиблих. Ці люди мають відчувати щиру повагу від суспільства щодня. Не повинно бути місця гіркій образі, коли матір, дружина, чоловік чи дитина думають: «Я віддала найдорожче заради цієї країни, а навколо всі живуть своїм життям і байдужі до нашого горя». Ми маємо пройти цей етап гідно. Суспільство мусить обійняти ці родини своєю турботою, щоб показати всьому світові: ми єдині і в горі, і в радості.

Сьогодні національна ініціатива «Посвіт пам’яті» об’єднує всю країну. Щоб посилити цю роботу, залучити більше ресурсів та професійно доносити світові правду про подвиг наших колег, ми сформували безпрецедентну синергію провідних інституцій. Навколо цієї світлої місії ми об'єднали зусилля медичної та журналістської спільнот. Нами вже підписано стратегічні меморандуми про співпрацю з ключовими організаціями:

• Українською федерацією професійних медичних об’єднань;
• Професійною спілкою працівників охорони здоров'я України;
• Світовою Федерацією Українських Лікарських Товариств;
• Всеукраїнським Лікарським Товариством;
• Національною спілкою журналістів України.

Така потужна коаліція дозволить нам не лише зберегти пам'ять про кожного медика і фармацевта, а й надати реальну, дієву і всебічну підтримку їхнім сім'ям — як юридичну, так і моральну та інформаційну. Ми пам'ятаємо. Ми діємо разом, бо пам'ять — це теж зброя і наш обов'язок перед майбутнім.

Пам'ять про тих, хто рятував життя ціною власного, сьогодні стала справою не лише медичної спільноти, а всього українського суспільства. Ініціативи «Ордену святого Пантелеймона» перетворюють пам'ять на дію, а вдячність — на щоденну відповідальність. Бо доки ми пам'ятаємо своїх героїв, вони залишаються частиною нашої історії, нашої сили та нашої перемоги.

Читайте також На лінії життя під вогнем: у Харкові відбувся благодійний захід «Під Покровом Святого Пантелеймона».