Від конференцій до аптек: де застрягла реформа медичного канабісу

Поки українські пацієнти очікують на перші легальні препарати з медичного канабісу, регулятор готується переймати європейський досвід. Представники Державний експертний центр МОЗ України взяли участь у конференції Cannabis Europa Paris 2026, де обговорювали практичні моделі регулювання обігу канабісу в медичних цілях.

До Парижа поїхали заступники директора Центру Олена Семенченко та Михайло Пасічник, а також керівниця управління міжнародної співпраці, євроінтеграції та забезпечення якості Ольга Садовнича. Головний акцент — французький досвід: як країна переходить від пілотного проєкту до повноцінного національного впровадження медичного канабісу, які механізми контролю якості запроваджує, як вибудовує вимоги до безпеки та інтегрує такі препарати в систему охорони здоров’я.

Французька модель демонструє, що легалізація — це лише початок. Після політичного рішення починається складна технічна робота: стандартизація сировини, фармаконагляд, навчання лікарів і фармацевтів, визначення каналів дистрибуції, електронний контроль обігу. Саме ці практичні інструменти, за інформацією Центру, мають бути враховані під час подальшого розвитку системи в Україні.

І тут виникає ключове запитання: чи не запізнілося це «подальше врахування»?

Закон України № 3528-IX про легалізацію медичного канабісу було ухвалено наприкінці 2023 року, він набув чинності 16 лютого 2024 року, а з 16 серпня 2024 року мав повноцінно запрацювати. Документ передбачає, що відпуск препаратів на основі канабісу здійснюватиметься виключно через визначені аптечні заклади, які відповідають вимогам законодавства щодо реалізації лікарських засобів та обігу наркотичних речовин.

Однак станом на сьогодні немає:

• оприлюдненого переліку аптек, які матимуть право відпускати такі препарати;
• затверджених прописів для виготовлення екстемпоральних лікарських засобів з канабісу в умовах аптек;
• системного навчання фармацевтів, які повинні працювати з цією категорією препаратів;
• зрозумілої та публічно представленої моделі контролю обігу.

Фактично правова норма існує, а практичного механізму її реалізації — немає.

У результаті пацієнти з хворобою Паркінсона, діти з синдромом Леннокса — Гасто, синдромом Драве, туберозним склерозом, онкохворі під час хіміотерапії та інші категорії, для яких медичний канабіс може бути частиною терапії, вже понад пів року залишаються без доступу до дозволених законом препаратів.

Україна опинилася в ситуації, коли політичне рішення випередило інституційну готовність системи. І якщо у Франції перехід від пілоту до національної програми супроводжується чітким алгоритмом дій, то в нас процес поки що перебуває на етапі консультацій і вивчення досвіду.

Безумовно, навчання і міжнародна співпраця — необхідні. Інтеграція європейських підходів може стати фундаментом для прозорої, контрольованої й безпечної моделі обігу. Але для пацієнтів важливий не сам факт участі у конференції, а наявність конкретних рішень: затверджених порядків, визначених аптек, навчених фахівців і реальних препаратів у доступі.

Схоже, що ключовий виклик сьогодні — перейти від переймання досвіду до побудови української, чітко прописаної та дієвої моделі обігу медичного канабісу. І зробити це до того, як суспільна довіра до реформи почне танути швидше, ніж розробляються підзаконні акти.