Від медичного пункту під Маріуполем до евакуації поранених: як працює військова медикиня «Тантал»
Під час евакуації пораненого недостатньо надати медичну допомогу. Потрібно швидко встановити контакт із людиною, яка пережила бойову травму, втримати ситуацію під контролем і скоординувати дії всієї команди. Для старшої сержантки Ірини з позивним «Тантал» це частина щоденної роботи, пише Армія.Inform. За плечима військової — 12 років служби, досвід роботи в медичному пункті бойового підрозділу та сотні врятованих військовослужбовців.
У військовій медицині є обставини, за яких професійні знання потрібно застосовувати без тривалої підготовки й можливості відкласти рішення. Саме в таких умовах працює Ірина, яка нині служить у медичному пункті одного з батальйонів 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри.
Її робота не обмежується медичними маніпуляціями. Один із важливих етапів — евакуація пораненого та його психологічна підтримка. Людина, яку доставляють до медиків після бойового ураження, може перебувати у стані сильного стресу. Тому потрібно не лише оцінити її стан і надати допомогу, а й налагодити комунікацію.
Ірина переконана: медична команда має задавати тон спілкуванню, не дозволяючи паніці чи емоціям визначати подальші дії.
«Ми з хлопцями завжди розмовляємо. Вони вже розуміють, що перебувають у безпечному місці, і переключаються на нас. Наше завдання — не піддаватися їхньому настрою, а вести їх за собою», — пояснює вона.
Саме інтерес до психологічної складової допомоги став однією з причин, чому військова паралельно зі службою здобуває вищу освіту за спеціальністю «Психологія». Нові знання вона розглядає не як окремий напрям професійного розвитку, а як інструмент, потрібний безпосередньо під час роботи з пораненими.
Порятунок пораненого залежить від багатьох людей, і медик, який надає допомогу, — лише один із учасників цього процесу. Ірина наголошує на значенні злагодженої роботи евакуаційної групи. Особливо важлива роль водіїв, які мають доставити поранених до медичного пункту, а також підтримка командування.
Цей досвід сформувався за роки служби. До війська Ірина прийшла вже з медичною освітою та практикою роботи в цивільній системі охорони здоров’я.
Вона народилася в Полтаві. Медицину обрала після дев’ятого класу, працювала у Полтавській обласній клінічній лікарні, а пізніше — у військкоматі, де відповідала за питання військово-лікарських комісій і медичного супроводу призовників.
У 2014 році вирішила змінити звичний формат медичної роботи на військову службу. Перший бойовий виїзд відбувся майже без часу на адаптацію: на підготовку відвели лише два дні. Ірина вирушила до сектору «М» під Маріуполем, де очолила медичний пункт протитанкового дивізіону.
Вона не приховує, що розуміла ризики, однак вважала свою присутність там професійно виправданою.
«Я хотіла цього. Я знала, що я спеціаліст. Я знала, що буду там кориснішою. Страх? Можливо, якийсь був. Але такого, що я не поїду чи не хочу, — не було ніколи. У мене є бойова задача, її треба виконати», — згадує військова.
За роки служби вона допомогла сотням поранених. У таких ситуаціях Ірина намагається зосереджуватися винятково на пацієнтові та необхідних діях.
«Для мене важливо, щоб той, хто опинився у мене на столі, вижив. Це найголовніше», — говорить вона.
У військовій біографії Ірини була вимушена пауза: через стан здоров’я вона тимчасово залишила службу. За цей час побувала в Ізраїлі, жила в Норвегії за Полярним колом. Проте після початку повномасштабного російського вторгнення повернулася в Україну та вирішила знову стати до лав війська.
Сьогодні вона продовжує працювати за фахом у бойовому підрозділі. За 12 років служби Ірина переконалася, що військова медицина стала для неї не просто продовженням цивільної професії, а справою, з якою пов’язує своє життя.
Своє рішення долучитися до війська у 2014 році вона пояснювала передусім громадянською відповідальністю.
«Я дуже люблю Україну. Я подорожувала, бачила інші країни, але моя душа — українська. Мені тут подобається, мені тут добре. Тут мій дім. Як громадянка не маю права бути осторонь», — розповідала Ірина.
Військове середовище також стало для неї близьким за характером взаємодії між людьми.
«Мені комфортно в армії. Тут мене оточують люди, яких я розумію і які розуміють мене. Тут усе чітко і по суті», — зазначає старша сержантка.
Про найважчі випадки зі своєї практики «Тантал» поки не розповідає. Але її ставлення до роботи найточніше передає фраза, якою вона визначає власну відповідальність за життя поранених: «На моїй зміні смерть відміняється».
Читайте також «Я не бабця, я солдат»: як 74-річна медикиня Тетяна Теплюк після полону в Оленівці та Таганрозі повернулася у стрій «Азову».