Вона рятувала інших до останнього подиху: пам’яті фармацевтки Юлії «Сирени» Зубченко

Вона могла обрати спокійне життя. Працювати у медицині або фармації, виховувати сина, будувати майбутнє. Але коли Україна потребувала захисту — Юлія Зубченко свідомо пішла туди, де було найстрашніше. Туди, де щодня помирали люди. І до останнього подиху вона залишалася поруч із пораненими, рятуючи чужі життя ціною власного. Напередодні річниці її загибелі, яка сталася 8 травня 2022 року, згадаємо  історію героїні, випускниці НФаУ.

Шлях людини, яка народилася рятувати

Юлія Володимирівна Зубченко (Кравченко) народилася у Світловодську на Кіровоградщині. Після 9 класу вступила до Кременчуцького медичного коледжу та здобула фах фельдшерки. Згодом працювала у сільському фельдшерському пункті на Полтавщині, де люди досі згадують її як щиру, чуйну й відповідальну людину.

Навчаючись заочно, Юлія здобула ще одну освіту — у Національному фармацевтичному університеті в Харкові, отримавши диплом провізорки у 2019 році.

Вона любила музику, гарно співала, мріяла про власну квартиру в Маріуполі та хотіла перевезти туди свого маленького сина Артема.

«Холодний розум, палке серце»

У грудні 2020 року Юлія підписала контракт із Національною гвардією України та приєдналася до полку «Азов» як бойова медикиня. Її позивний — «Сирена».

На бронежилеті Юлії був напис: «Холодний розум, палке серце». І саме ці слова стали відображенням її характеру.

З перших днів повномасштабного вторгнення вона перебувала у Маріуполі. Під постійними обстрілами, серед болю, руїн і крові, Юлія рятувала поранених та не залишала побратимів навіть тоді, коли сама отримала контузію.

Її мама просила виїхати, врятувати себе, почати життя за кордоном. Але Юлія відповідала просто: «Це мій вибір. І я про нього не шкодую».

Останній бій «Сирени»

Їхній польовий шпиталь переїхав на територію «Азовсталі» одним із останніх. Юлія не могла залишити тих, хто потребував допомоги.

У повідомленнях до мами вона писала: «Припини, ти у мене сильна, навіть у мене немає страху. Вірте, що я повернуся обов’язково».

7 травня 2022 року вона попередила рідних, що наступний день буде особливо важким через очікувані авіаудари. А вже 8 травня Юлія загинула внаслідок влучання авіабомби у бункер польового шпиталю на території «Азовсталі». Їй було лише 27 років. Разом із нею згоріли мрії, плани та ціле молоде життя.

«Сильна до останнього»

За кілька тижнів до загибелі Юлія втратила коханого — захисника Андрія Припишного «Шегі». Та навіть після цього не зламалася і продовжувала рятувати інших.

У Юлії залишився син Артем, якому на момент загибелі мами було лише 7 років.

За особисту мужність і самовідданість Юлію Зубченко посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Згадуючи доньку, її мама, Людмила, сказала: «Сильна до останнього. Ніколи не скаржилася, як їй складно чи страшно».

Пам’ять, яка житиме

10 березня 2023 року Юлію провели в останню путь у рідному Світловодську.

Для рідних вона назавжди залишиться донькою та мамою. Для побратимів — «Сиреною», яка не кидала своїх. Для України — символом жертовності, сили та людяності. Вона рятувала життя до останнього подиху. І саме тому її ім’я житиме вічно.

Читайте також Пам'яті Марічки Палагнюк - трагічно загиблої внаслідок російського удару по Тернополю.