Її останнім прихистком став підвал: пам'яті фармацевтки Галини Чумак з Ізюма
Щороку 10 липня Україна схиляє голови перед пам'яттю медиків, які загинули, виконуючи свій професійний обов'язок або ставши жертвами російської агресії. Серед сотень імен є ті, що назавжди залишаться символом людяності, відповідальності та незламності. Одне з них — Галина Чумак, фармацевтка з Ізюма.
Вона не носила бронежилет, не тримала в руках зброю, не була на передовій. Її фронтом була аптека, де щодня люди чекали на допомогу, пораду й підтримку. Війна наздогнала Галину не за першим столом, а в підвалі житлового будинку, куди вона разом із найріднішими забігла, рятуючись від чергового обстрілу.
Галина Чумак здобула освіту у Національному фармацевтичному університеті, обравши професію, що вимагала не лише знань, а й великої людяності. Згодом вона приєдналася до команди аптечної мережі «Подорожник» в Ізюмі. Колеги згадують її як людину, яка ніколи не шукала легких шляхів та завжди знаходила слова підтримки для інших.
Вона швидко стала не просто фахівцем, а керівницею, якій довіряли. Її авторитет будувався не на посаді, а на щоденній праці, справедливості та повазі до людей. Навіть тоді, коли над містом уже лунали вибухи, Галина залишалася на роботі, бо знала: у час війни аптека стає для людей не менш важливою, ніж лікарня.
«Галина була дуже освіченою, відповідальною, справедливою людиною. Вона була справжньою керівницею, яка не лише організовувала роботу колективу, а й завжди дуже чуйно ставилася до кожного співробітника. Уміла вислухати, підтримати, допомогти, знайти потрібні слова. За час її керівництва аптека працювала злагоджено, а колектив завжди ставився до Галини з великою повагою. До останнього вона продовжувала працювати, попри постійні обстріли Ізюма. Ми всі дуже хвилювалися, коли вона перестала виходити на зв'язок…» — згадували колеги аптечної мережі «Подорожник».
Для колективу Галина була людиною, яка створювала навколо себе атмосферу довіри й підтримки. Вона вміла залишатися сильною навіть тоді, коли навколо руйнувався звичний світ. Її професійність поєднувалася з рідкісною людяністю — саме за це її пам'ятають ті, хто працював поруч.
У перші тижні війни зв'язок із багатьма містами Харківщини обривався раптово. Люди зникали без жодної звістки, а найстрашніші припущення часто не хотілося навіть озвучувати. Колеги чекали хоча б одного повідомлення від Галини, сподіваючись, що мовчання означає лише відсутність зв'язку. Але відповідь прийшла значно пізніше.
Ранок 9 березня 2022 року став одним із найтрагічніших в історії Ізюма. Російська ракета влучила у багатоповерховий житловий будинок. У його підвалі від обстрілів ховалися десятки людей.
Серед тих, хто опинився під завалами, була не лише родина Галини Чумак. У цьому ж підвалі загинула лікарка-гінеколог із Ізюма Лідія Мединська, тіло якої знайшли трохи раніше під час пошукових робіт. Її ім'я також назавжди залишилося серед медиків, чиї життя забрала російська агресія.
Свідком тих подій став мешканець будинку Михайло Яцентюк. Того ранку він лише на мить піднявся з підвалу, щоб принести онучці гарячої води. Саме це випадкове рішення врятувало йому життя.
«Ми всі ночували в підвалі. Там були моя дружина, донька з чоловіком і трьома маленькими дітьми, тітка дружини, інші сусіди. Вранці онучка попросила гарячої води, і я піднявся до квартири. За кілька хвилин пролунав страшний вибух. Я втратив свідомість. Коли опритомнів, уже не міг дістатися до підвалу. Кілька днів я взагалі не знав, що сталося з моєю родиною. Потім бачив, як із-під завалів діставали тіла моїх рідних, дітей, онуків… Згодом стало відомо, що в тому самому підвалі загинула і родина Галини Чумак. Вони просто забігли туди сховатися від обстрілу», — згадує Михайло Яцентюк.
У тому підвалі смерть не обирала за професією чи віком. Там загинули цілі родини, люди різних професій і поколінь. Разом із Галиною не стало її чоловіка Анатолія та сина Артема. Люди, які ще кілька хвилин тому вірили, що бетонні стіни стануть захистом, опинилися під багатотонними завалами.
Після окупації Ізюма інформація майже не доходила до рідних і колег. Люди жили надією, що ті, хто не виходить на зв'язок, просто не мають можливості зателефонувати. Саме так було і з Галиною.
Минали дні. Потім тижні. У колективі продовжували чекати. Кожна звістка з міста могла стати відповіддю на найболючіше питання — що сталося з тими, хто зник.
Лише 27 липня співробітники аптечної мережі отримали підтвердження найстрашнішого. Галину Чумак, її чоловіка та сина знайшли під завалами зруйнованого будинку. На той час окупаційна влада вже встигла поховати їх разом з іншими загиблими у братській могилі — без імен, лише під номерами.
«Вона була промінчиком світла — завжди усміхнена, добра, щира. Її вирізняли відповідальність, дисциплінованість і неймовірна людяність. На Галину можна було покластися за будь-яких обставин. Вона ніколи не відмовляла у допомозі й завжди знаходила сили підтримати інших. Ми не пробачимо ворогу того, що він забрав її життя. Галинко, ми сумуємо!» — згадували колеги аптечної мережі «Подорожник».
Для колективу ця звістка стала болючим усвідомленням втрати людини, яка залишила після себе не лише професійні здобутки, а й пам'ять про тепло, яке дарувала іншим. Її згадують не через обставини загибелі, а через те світло, яке вона несла за життя.
Родичка Галини, фармацевтка Ганна Булах, знала її понад два десятиліття. Вони разом працювали, зустрічалися під час родинних свят і не тільки. За словами Ганни, Галина все життя залишалася людиною, про яку згадують насамперед через її доброту й людяність.
«Це була дуже хороша, добра, відповідальна людина. Звичайна, щира сім'я — вони з чоловіком Анатолієм і сином Артемом жили скромно, ходили до церкви, не мали шкідливих звичок, любили разом відпочивати. Галя завжди була світлою людиною — із добрим серцем і світлою душею. Коли почалася окупація, вони з чоловіком і сином ішли з міста в бік Капітолівки. Під час обстрілу забігли до підвалу багатоповерхового будинку, сподіваючись урятуватися. Але саме туди влучила ракета. Лише приблизно через місяць їх змогли дістати з-під завалів. Наскільки мені відомо, спочатку їх поховали у братській могилі, а вже пізніше ідентифікували. Це дуже боляче згадувати…» — розповіла Анна Булах.
Після смерті Галини сиротою залишилася її донька Христина, яка продовжила справу матері і обрала професію фармацевта.
Іноді війна забирає не лише життя. Вона краде можливість попрощатися, обійняти востаннє, провести людину в останню путь із квітами та молитвою. Саме так сталося з Галиною Чумак. Її близькі й колеги довгі місяці навіть не знали, де вона спочиває.
Війна залишає після себе вирви в землі. Але найглибші з них — у людських серцях. Вони не заростають травою й не зникають після відбудови міст. У них назавжди залишаються імена тих, хто не встиг прожити своє життя до кінця.
Галина Чумак належить до покоління українських медиків і фармацевтів, які залишилися зі своїми людьми у найтемніший час. Вона не здійснювала гучних подвигів, про які пишуть підручники. Її подвиг був тихим і щоденним — відповідально виконувати свою роботу, підтримувати колег, допомагати пацієнтам і вірити, що життя переможе.
У День вшанування пам'яті загиблих медиків України ми згадуємо не лише трагічні обставини її загибелі. Ми згадуємо її усмішку, її доброту, її професіоналізм і ту світлу людяність, про яку сьогодні говорять усі, хто мав щастя працювати поруч із нею. Бо пам'ять — це теж форма життя. І поки ми вимовляємо ім'я Галини Чумак, вона залишається з нами.
Читайте також Ліки на колесах: щоденна робота харківського фармацевта Олега Комісаренка.