Аптека незламності: як фармацевтки з Південноукраїнська тримають тил під час війни
– 3 хв. читання
Коли в Україні лунають сирени, більшість людей шукають укриття. А в аптеці Оксани Шаргородської у Південноукраїнську двері, навпаки, залишаються відчиненими. Бо тут знають: комусь у цей момент може стати зле, комусь терміново потрібні ліки, а комусь — просто людська підтримка. За роки великої війни ця аптека стала для містян і переселенців не лише місцем, де відпускають медикаменти, а справжнім пунктом незламності.
«Жодного разу не зачинялася під час сирен»
Оксана Шаргородська — кураторка та завідувачка «Аптеки оптових цін» у Південноукраїнську на Миколаївщині. У фармації вона вже 20 років. Починала з помічниці фармацевта, а нині керує найбільшою аптекою міста. Та найбільшим своїм досягненням вважає не посаду, а людей поруч.
«Наша аптека жодного разу під час сирен не зачинялася. Навіщо залишати людей за дверима, коли їм і так страшно, а раптом комусь стане зле? У нас в місті чимало переселенців, яким і так довелося пережити жахіття війни. А ми, на щастя, як то кажуть, «пороху не нюхали». Та воно і не потрібно нікому», — говорить Оксана.
«Усім не виїхати, та й вдома працювати треба»
24 лютого 2022 року Оксана Шаргородська прийшла на роботу як завжди. Ще кілька годин їй не вірилося, що почалася велика війна. А вже до десятої ранку біля цілодобової аптеки стояли величезні черги, люди скуповували ліки й пошепки говорили між собою, що ворог може дійти й до Південноукраїнська. Попри постійні тривоги та близькість бойових дій, Оксана навіть не думала залишати місто.
«Як сказала моя донька, якій на той час було 16: «Мамо, усі не виїдуть, бо усім місця не вистачить, та й вдома комусь бути треба». Вона, як і я, нікуди не виїжджала. Я не розумію, чому дехто виїхав із нашого міста і сидить за кордоном. Ми залишилися тут, працювали й допомагали людям і продовжуємо це робити», — пригадує жінка.
У перші місяці війни з аптеки виїхали чотири працівниці. Тоді донька прийшла на допомогу мамі. «Вона працювала за першим столом і була не гірша за багатьох фахівців. Той досвід вона пам’ятає досі. Зараз у неї інший шлях — навчається, працює. Але тоді її допомога була безцінною».
Аптека, яка стала пунктом незламності
Завдяки підтримці керівництва мережі в аптеку (одну з перших у місті!) почали завозити товар після початку повномасштабного вторгнення. І не тільки ліки, а й продуктові набори, коли були перебої з постачанням харчів.
Під час блекаутів тут можна було тоді і зараз зарядити телефон, зігрітися, отримати необхідну пораду та просто відчути, що ти не один. «Ми фактично стали хабом для населення — справжнім пунктом незламності», — каже Оксана.
Аптека, де Оксана працює завідувачкою, — найбільша у місті. В жодного з конкурентів такої немає. Щодня тут видають до 500 чеків. В команді 10 людей, серед яких — вимушені переселенки.
«Вони більше цінують роботу»
Однією з працівниць південноукраїнської аптеки стала Марія Шимчук із Херсонщини. До переїзду вона працювала медикинею, але в новому місті вирішила перевчитися на фармацевтку.
«Я дуже задоволена роботою переселенців. Вони часто навіть відповідальніші, бо цінують можливість працювати», — розповідає завідувачка.
«Ми не просто відпускаємо ліки»
Оксана переконана: фармацевт — це значно більше, ніж продавець ліків, особливо під час війни. У березні цього року вона фактично врятувала життя батькові колеги.
«До мене у свій вихідний прибігла співробітниця й сказала, що її батькові стало погано. Я схопила тонометр, ліки й побігла. Він сидів у припаркованій біля аптеки машині за кермом. Я одразу побачила ознаки інсульту — перекошений куток рота. Ми швидко, на іншій машині, перевезли його до лікарні», — розповідає фармацевтка.
Вчасний попередній діагноз і оперативні дії врятували чоловікові життя. Подібні випадки тут — не рідкість.
«Буває, люди втрачають свідомість через тиск чи запаморочення. Часто приходять діти зі збитими колінами чи руками. Аптека стоїть біля великого майдану, де постійно молодь, велосипеди, самокати. І наші фармацевти завжди першими допомагають», — додає Оксана.
Жінки, які чекають
У дев’яти фармацевток із десяти у цьому аптечному колективі чоловіки нині служать у ЗСУ. Чоловік Оксани також зараз із бойовим завданням на Харківщині. Говорити про це жінці важко.
«Ми всі дуже підтримуємо одна одну. Коли до когось чоловік приїжджає у коротку відпустку — це свято для всіх. Ми відразу підміняємо дівчину, щоб вона могла провести з коханим якомога більше часу. Бо зараз це найцінніше».
«Обирайте професію серцем»
Попри втому, тривоги та роки війни, Оксана не хоче залишати свою аптеку й своїх людей, хоча їй уже не раз пропонували перейти лише на посаду кураторки.
«Я люблю свою професію. Люблю допомагати людям. І молодим фармацевтам хочу сказати: обирайте цю справу свідомо — серцем і розумом. І любіть її попри всі труднощі. Бо тільки тоді ви зможете справді бути потрібними людям».
Читайте також Коли навколо дрони, а ти відпускаєш ліки: історія фармацевтки Альони Комарової з Миколаївщини.
