Лариса Здибай: Моя місія – залишатися поруч з людьми навіть в червоній зоні

На Херсонщині, у прифронтовому селищі Білозерка, працює одна з аптек мережі «Аптека оптових ц..». Тут, лише за 10 кілометрів від лінії зіткнення, фармацевти щодня виходять на роботу —відкривають аптеку, коли над головою гудуть дрони. Роблять перев’язки пораненим, поки триває артилерійська канонада. А ще аптек перетворилася на «пункт незламності», де можна зігрітися, поросити гарячої води, зарядити телефони, коли світла немає по кілька діб. 

Однією з тих, завдяки кому односельці не залишилися сам-на-сам з хворобами,  є Лариса Здибай — завідувачка аптеки та фармацевт із 35-річним досвідом. Вона живе й працює в Білозерці все життя. І не уявляє себе в іншому місці.

У нас — червона зона. Артилерію чути постійно. Страшно кожного дня

Під час нашої розмови неподалік знову почався обстріл. Завідувачка лише затихла на секунду, перевела подих і продовжила розповідати про роботу, яку щиро любить.

Лариса пригадує перші дні повномасштабної війни, коли Білозерка була окупована. «Це був інший страх. Ти вдома, на своїй землі, але не маєш жодних прав. Це — наче тортури», — каже Лариса. 

Після звільнення Херсона 11 листопада 2022 року селище теж повернулося під контроль України, але обстріли не припинилися.

Попри все, вона не хоче виїжджати: «Де гарантія, що десь безпечніше? Люди гинуть і в тилових містах. А тут — наш дім».

Я маю можливість допомагати людям — це велика честь

У селищі проблеми з доступом до лікарів, тому фармацевтам часто доводиться ставати першою ланкою допомоги. «Люди приходять після обстрілів із пораненнями. Треба перев’язати рану, заспокоїти, підказати, що робити далі», — ділиться Лариса.

Електрика у Білозерці часто зникає на кілька діб. Але ще більшим викликом є дорога на роботу й назад.

«Над головою постійно дрони. Вони полюють на людей і машини. Влітку хоч листя допомагало сховатися, а зараз усе видно. Інколи дорогою починається обстріл… Тому ми зазвичай не йдемо, а біжимо», — зізнається завідувачка «Аптеки оптових ц..».

Тут працюють троє фармацевтів. Усі залишилися, аби забезпечити односельцям можливість лікуватися. «Ми тут дуже згуртовані. Якщо у когось руйнування чи пожежа — люди відразу приходять допомагати. Я дуже вдячна моїм колегам, які поруч зі мною працюють у таких умовах. Для цього потрібно мати неабияку мужність», — зізнається Лариса.

І коли почали говорити про мрії — завідувачка не стримала сліз. Батьки Лариси поважного віку: мамі 86, татові 93 роки. Та вони досі живуть в окупації, на лівому березі Дніпра. Лариса не бачила їх вже понад три роки. «Я дуже хочу обійняти їх. Хоч раз… Також хочу побачити рідну сестру та брата з племінниками», — каже вона крізь сльози.

Наші фармацевти — це люди з надзвичайною силою духу

Завдяки таким, як Лариси Здибай, мережа продовжує працювати навіть у найскладніших регіонах. Такі віддані співробітники стають точками опори для цілих громад.

«Наші фармацевти залишаються поруч із українцями там, де важко, де інколи немає елементарних умов. Це не просто робота. Це щоденний акт сміливості й відданості. Компанія робить усе можливе, щоб підтримати команди, які працюють у прифронтових громадах. І ми безмежно вдячні кожному, хто обирає залишатися на своїй землі та допомагати людям», — зізнаються в аптечній мережі «Аптека 9-1-1». 

Раніше ми розповідали про фармацевта із Великої Писарівки (Сумська область) Олександра Мірошниченка.