Наталії Бурмак: Аптеки ФОП й до цього не працювали з надприбутками, а після обмеження націнок стало ще складніше

У невеликій Олександрівці на Миколаївщині аптека Наталії Бурмак давно стала значно більшим, ніж просто місцем продажу ліків. Тут знають майже кожного відвідувача, можуть відчинити двері серед ночі, якщо дитині раптом стало зле, і нерідко першими помічають проблеми зі здоров'ям, які люди роками відкладають на потім.

Фармацевтка з понад тридцятирічним стажем повернулася з Миколаєва до рідного селища, щоб бути поруч із літніми батьками та відкрити власну аптеку. Наталія практично без вихідних забезпечує роботу закладу та щодня бачить, як війна, економічні труднощі й зміни на фармацевтичному ринку впливають на життя звичайних людей.

Однією з найрезонансніших змін останнього року стала постанова Кабінету Міністрів №168, яка передбачала обмеження торговельних націнок на лікарські засоби, регулювання маркетингових платежів та інші механізми, покликані зробити ліки доступнішими для пацієнтів. Водночас від реформи очікували й підтримки для невеликих аптек ФОП, які працюють у селах та невеликих громадах і часто залишаються єдиною точкою доступу до фармацевтичної допомоги. Чи вдалося досягти цих цілей на практиці, як змінилися ціни на ліки та з якими викликами сьогодні стикаються незалежні аптеки — про це Наталія Бурмак розповіла в інтерв'ю.

Скільки років працює ваша аптека та яке значення вона має для громади?

— Моя аптека ФОП працює вже 18 років. Свого часу я залишила роботу завідувачки аптекою в Миколаєві та повернулася до рідного селища, тому що батьки ставали старшими й потребували підтримки. Відкрила аптеку в будинку своїх дідуся та бабусі, і відтоді вона стала частиною життя нашої громади. Для мене це ніколи не було просто бізнесом. Я знаю своїх відвідувачів роками, знаю їхні хвороби, життєві обставини, часто знаю навіть їхні родини. Особливо важливою аптека є для літніх людей, які не завжди можуть швидко потрапити до лікаря або поїхати до міста. За роки війни населення значно скоротилося, багато людей виїхали, чимало будинків стоять порожніми, але ті, хто залишився, потребують допомоги ще більше. Тому для багатьох мешканців наша аптека — це не лише місце, де можна купити ліки, а й можливість отримати пораду, підтримку та людське ставлення.

На що сьогодні припадають найбільші витрати аптеки?

— Найбільші витрати, як і в будь-якої невеликої аптеки, пов'язані із закупівлею товару. Сьогодні дуже складно підтримувати широкий асортимент, особливо коли кількість покупців зменшилася через війну та відтік населення. Крім того, є витрати на комунальні послуги, обладнання, обслуговування приміщення, генератор, який став життєво необхідним під час відключень електроенергії. Але головне для мене — не залишити людей без потрібних препаратів. Навіть якщо якийсь лікарський засіб купують рідко, я все одно намагаюся його замовити, якщо він потрібен конкретній людині. Часто працюємо буквально на межі, щоб забезпечити людей необхідними ліками.

Коли ви відчули наслідки постанови Кабміну №168?

— Найбільше зміни стали помітними після того, як було оголошено про зниження цін на окремі лікарські засоби. Я добре пам'ятаю, як із 1 квітня ціни на частину препаратів справді знизилися приблизно на 30%. Люди це помітили й були задоволені. Але вже через пів року ситуація почала змінюватися. Деякі виробники поступово повернули ціни майже до попереднього рівня. Тому якщо говорити про довгостроковий ефект для пацієнтів, то він виявився не таким відчутним, як очікувалося. Люди сподівалися на стабільне здешевлення ліків, але на практиці багато позицій знову почали дорожчати. Але аптекам, зокрема таким маленьким, як наша, легше не стало. Навпаки, обмеження на торговельні націнки, введене Постановою №168, поставило нас на межу виживання. Для маленької аптеки це, безумовно, означало зменшення прибутковості. Ми й до цього не працювали з надприбутками, а після обмеження націнок стало ще складніше. 

Чи довелося вам скорочувати асортимент?

— Ні, я принципово цього не роблю. Навпаки, намагаюся замовляти все, що потрібно людям. У нашому селищі працює кілька аптечних точок, є мережеві аптеки, інші приватні підприємці, тому конкуренція дуже висока. Але для мене головне не конкуренція, а людина, яка прийшла по допомогу. Я не хочу, щоб відвідувач почув від мене: «Цього препарату немає». Якщо людина потребує певних ліків, я зроблю все можливе, щоб їх замовити й забезпечити її лікуванням. Саме так, на мою думку, повинна працювати справжня аптека.

Чи є приклади суттєвого здешевлення ліків?

— Так, і деякі з них мене справді вразили. Наприклад, один із кардіологічних препаратів раніше коштував близько 260 гривень. Після включення до програми реферування та порівняння з європейськими цінами його вартість знизилася приблизно до 54 гривень. І тоді виникає логічне запитання: якщо після всіх розрахунків препарат може коштувати 54 гривні, то чому до цього він продавався майже вп'ятеро дорожче? Такі приклади змушують замислитися над тим, як формується ціна на ліки та скільки додаткових витрат закладається в неї на різних етапах. Саме тому питання прозорого ціноутворення сьогодні є надзвичайно важливим.

Чи відмовляються ваші відвідувачі від ліків через брак коштів та подорожчання ліків?

— На жаль, дуже часто. Особливо боляче дивитися на пенсіонерів, які приходять із невеликою сумою грошей і просять підібрати щось доступне. Буває, людина має лише кілька десятків гривень і змушена обирати між різними необхідними препаратами. У таких випадках ми шукаємо найдешевші аналоги, підбираємо доступні варіанти, радимо те, що людина реально може собі дозволити. Мені дуже шкода наших людей. Особливо зараз, коли війна забрала в багатьох роботу, стабільний дохід і впевненість у завтрашньому дні. Часто люди приходять буквально з останніми грошима, і це дуже важко бачити щодня.

Часто доводиться допомагати поза робочим часом?

— Такі ситуації трапляються регулярно. Особливо в невеликому населеному пункті, де люди знають мене багато років і знають, що можуть звернутися по допомогу. Буває, телефонують серед ночі, коли в дитини різко піднялася температура або терміново потрібні ліки для літньої людини. Звичайно, доводиться вставати, збиратися й відкривати аптеку. У великих містах це може здаватися незвичним, але в селі чи селищі це частина роботи й відповідальності перед громадою. Я розумію, що в критичній ситуації людина не має часу чекати до ранку. У цьому унікальність аптек ФОП: великі мережі запропонують чекати до часу офіційного відкриття аптеки, чи шукати цілодобову аптеку, а ФОП за 15 хвилин вже буде на місці і надасть необхідний препарат. 

Яка історія з відвідувачами найбільше запам'яталася?

— Є одна історія, яку я згадую досі. До мене багато років приходило подружжя. Я неодноразово радила чоловікові пройти обстеження, звернутися до лікаря, тому що певні симптоми викликали занепокоєння. Але люди часто відкладають такі речі на потім. Через деякий час дружина прийшла до аптеки й сказала: «Як ми шкодуємо, що вас не послухалися. Там уже онкологія». Це був дуже важкий момент. Саме тоді ще раз усвідомлюєш, що фармацевт — це не просто людина, яка відпускає ліки. Ми часто бачимо пацієнтів набагато частіше, ніж лікарі, і можемо першими помітити тривожні сигнали.

Чи існує ризик закриття вашої аптеки?

— Якщо на ринок повернуться старі маркетингові механізми та нерівні умови конкуренції, такий ризик існує. Я пам'ятаю часи, коли всі аптеки працювали за однаковими правилами, і це була чесна конкуренція. Сьогодні маленьким аптекам значно складніше конкурувати з великими мережами. Якщо ж ФОП-аптеки почнуть масово закриватися, а наразі це вже відбувається, громади втратять не просто місця продажу ліків. Люди втратять фахівців, які знають своїх пацієнтів, можуть пояснити схему лікування, допомогти зорієнтуватися в препаратах і просто вислухати. Особливо це важливо для сільських територій, де доступ до медичної допомоги часто обмежений.

Читайте також Олена Пруднікова: «Постанова №168 не врятувала малі аптеки — вона прискорила їхнє зникнення»