Від окремих лекцій до сучасного університету: 105 років НФаУ

10 вересня 2026 року Національний фармацевтичний університет відзначає 105-річчя. Саме цього дня 1921 року в Харкові заснували перший в Україні спеціалізований заклад вищої фармацевтичної освіти. Водночас історія харківської фармацевтичної школи розпочалася значно раніше: її витоки сягають 1805 року, коли в Харківському університеті започаткували викладання фармації.

За понад два століття ця школа пройшла шлях від окремих лекцій і невеликої лабораторії до потужного університетського комплексу. Змінювалися назви установи, освітні програми, наукові пріоритети й покоління викладачів та студентів. Незмінним залишалося прагнення поєднати фундаментальні знання з практикою, а фармацію утвердити як самостійну науку, професію та важливу складову системи охорони здоров’я.

Сьогодні НФаУ не лише зберігає історичну спадкоємність. Університет розвиває сучасні освітні формати, проводить дослідження, співпрацює з міжнародними професійними організаціями та готує фахівців для фармацевтичної галузі, яка працює в умовах масштабних технологічних, соціальних і воєнних викликів.

Фармацевтична освіта в Харкові: початок у 1805 році

Коли у вересні 1921 року в Харкові відкрили окремий фармацевтичний інститут, для цього вже існувала тривала освітня й наукова традиція.

У 1805 році в Харківському Імператорському університеті фармацію почали викладати в межах кафедри лікарського речинослів’я, фармації та лікарської словесності. На той час фармація ще не мала статусу повністю самостійної спеціальності. Вона розвивалася поруч із медициною, хімією, фармакологією та природничими дисциплінами, а межі між цими напрямами лише поступово окреслювалися.

Одним із перших викладачів був доктор медицини Георгій Корітарі. Його курс охоплював не тільки властивості лікарських речовин, а й способи виготовлення препаратів, їхнє терапевтичне застосування та вплив на організм. Для сучасного читача такий перелік може здатися надто широким, однак на початку XIX століття фармацевтичні науки ще не були розмежовані так чітко, як нині.

Досить швидко стало зрозуміло: лекційної підготовки недостатньо. Фармацевт має вміти працювати з речовинами, проводити аналізи, розпізнавати домішки та виготовляти лікарські форми. Отже, наступним кроком мала стати лабораторія.

Лабораторія без водогону: як створювалася практична база

Перші спроби організувати фармацевтичну лабораторію в Харкові датуються 1812 роком. Спочатку вона функціонувала разом із хімічною, оскільки університет не мав достатнього фінансування для утримання двох повноцінних лабораторних підрозділів.

Окремі кошти передбачалися на придбання матеріалів для фармацевтичних дослідів, але можливості залишалися обмеженими. Лише через кілька десятиліть фармацевтична лабораторія почала виборювати організаційну самостійність.

У 1847 році професор Ейнбродт порушив питання про її відокремлення від хімічної лабораторії. Остаточний розподіл майна відбувся у вересні 1850 року. Із 1957 предметів, які до цього перебували у спільному користуванні, хімічній лабораторії залишили 1410, а фармацевтичній дісталося 547.

Ці цифри добре ілюструють, у яких умовах розвивалася фармацевтична освіта. Багато обладнання доводилося створювати або придбавати фактично з нуля: печі, столи, ваги, випарювальні чаші, перегінні прилади та інше лабораторне приладдя.

Умови роботи також були непростими. У спогадах викладачів згадуються дерев’яна підлога поруч із гасовими печами, столи без спеціального вогнестійкого покриття та відсутність водогону. Воду для дослідів приносили відрами. Бракувало і приміщень для зберігання сировини та реактивів.

Попри це, саме тоді сформувалася важлива риса харківської фармацевтичної школи: навчання мало спиратися не лише на теорію, а й на безпосередню роботу в лабораторії.

Від загальної кафедри до самостійної фармацевтичної науки

Паралельно з матеріальним забезпеченням змінювалася й академічна структура.

Одним із викладачів, які послідовно виступали за оновлення фармацевтичної освіти, був професор Євген Степанович Гордєєнко. Він прагнув зробити навчання більш наочним і практичним, демонстрував на лекціях хімічні досліди та підтримував ідею поділу великої комплексної кафедри на окремі спеціалізовані напрями.

Перша спроба реформувати структуру у 1844 році не дала результату. Повторне клопотання медичного факультету в 1853 році також залишилося без задоволення. Лише наприкінці 1850-х років фармацію та фармакогнозію вдалося виокремити з ширшого комплексу дисциплін.

Разом із цим змінювалася організація занять. Студенти працювали в менших групах, а до лекцій додали системні практичні вправи. Майбутні фахівці досліджували лікарську рослинну сировину, виявляли домішки та фальсифікації, готували пігулки, мікстури, мазі, емульсії, супозиторії, настої, екстракти й сиропи. Важливе місце посідала аналітична хімія.

Так поступово сформувався освітній підхід, який залишається актуальним і сьогодні: фармацевт має знати не тільки властивості лікарського засобу, а й розуміти його склад, технологію виробництва, методи контролю якості, умови зберігання та особливості застосування.

1921 рік: поява першого профільного інституту

На початку ХХ століття стало очевидно, що фармацевтична освіта потребує окремої інституційної основи. Розвивати її лише в межах медичних факультетів уже було недостатньо.

10 вересня 1921 року в Харкові відкрили Харківський хіміко-фармацевтичний інститут. Його першим ректором став професор Микола Валяшко. Заклад готував фахівців для аптечної мережі, хіміко-фармацевтичної промисловості, судово-хімічного аналізу та інших сфер, пов’язаних із виробництвом і контролем лікарських засобів.

Саме від цієї дати ведеться офіційний відлік історії сучасного Національного фармацевтичного університету.

Перші роки існування інституту були непростими. Освітні реформи 1920-х років неодноразово змінювали модель підготовки фармацевтичних кадрів. У 1924 році основну роль у цьому процесі на певний час передали фармацевтичному технікуму. У 1930 році заклад знову отримав статус інституту.

У 1936 році існування Харківського фармацевтичного інституту закріпили на державному рівні, а в 1937-му його вчена рада отримала право присуджувати науковий ступінь кандидата фармацевтичних наук.

До початку Другої світової війни в Харкові вже сформувалося не просто місце підготовки аптечних працівників, а повноцінне науково-освітнє середовище. Фармація остаточно утверджувалася як окрема галузь знань зі своїми кафедрами, методами досліджень і науковими школами.

Евакуація і робота для фронту

Війна стала для інституту серйозним випробуванням, але не зупинила його діяльність.

Харківський фармацевтичний інститут евакуювали до Семипалатинська, нині міста Семей у Казахстані. Навіть далеко від Харкова викладачі та студенти продовжували навчання, а співробітники долучалися до виготовлення дефіцитних лікарських засобів для госпіталів і лікарень.

Після визволення Харкова інститут повернувся до міста та відновив роботу. Цей досвід показав, що фармацевтична освіта в кризові періоди має особливе значення. Коли система охорони здоров’я працює на межі можливостей, суспільство потребує не лише лікарів, а й фахівців, здатних забезпечити виробництво, контроль, зберігання та раціональне використання лікарських засобів.

Через десятиліття університет знову опинився в умовах великої війни. Змінилися технології та організаційні підходи, але завдання залишилося подібним: зберегти освітній процес і підготувати фахівців, необхідних країні.

Як інститут став університетом

У другій половині ХХ століття Харківський фармацевтичний інститут розширював освітню, наукову та матеріальну базу. Оновлювалися навчальні плани, розвивалася післядипломна освіта, відкривалися нові кафедри, лабораторії та дослідницькі напрями.

Наступний масштабний етап реформ припав на 1990-ті роки. У 1991 році інститут отримав високий рівень акредитації та право на автономію. У 1992 році його реорганізували в Українську фармацевтичну академію, а в 1999-му — у Національну фармацевтичну академію України.

18 вересня 2002 року указом Президента України закладу, створеному на базі Національної фармацевтичної академії, зберегли статус національного та надали сучасну назву — Національний фармацевтичний університет.

Це була не просто зміна назви. Університет розширив масштаби діяльності та об’єднав цілу систему напрямів: технологію ліків, фармацевтичну хімію, фармакологію, фармакогнозію, клінічну фармацію, управління якістю, економіку фармації, організацію фармацевтичної справи та інші дисципліни.

Сучасний НФаУ: традиція, що працює на майбутнє

Ювілей — привід озирнутися на пройдений шлях, але для університету історія має цінність передусім як основа подальшого розвитку.

НФаУ входить у друге століття своєї офіційної історії не як установа, що лише зберігає минулі напрацювання. Університет продовжує змінюватися разом із фармацевтичною галуззю.

Важливим напрямом є міжнародна співпраця. У 2023 році Фармакопея США змінила статус НФаУ зі спостерігача на члена Конвенції USP. Це надало університету право голосу під час ухвалення рішень, пов’язаних зі стратегією забезпечення якості лікарських засобів. У травні 2025 року професорка Вікторія Георгіянц представляла НФаУ на засіданні USP Convention у США.

Наукові дослідження університету охоплюють широкий спектр актуальних тем: цифрові інструменти для підвищення доступності ліків, оцінювання медичних технологій, безпеку та ефективність фармакотерапії, державні закупівлі засобів тактичної медицини, фармацевтичні відходи, принципи «зеленої» хімії та стійкість аптечної логістики в умовах криз.

Продовжують виходити й наукові видання НФаУ, зокрема «Вісник фармації» та «Соціальна фармація в охороні здоров’я». На їхніх сторінках публікують результати фундаментальних досліджень лікарських речовин, матеріали з організації фармацевтичної допомоги та роботи, присвячені проблемам, що постали перед українською системою охорони здоров’я під час війни.

Окремим викликом стала організація освітнього процесу. Університету довелося поєднати дистанційні технології з практичною підготовкою, адже сформувати компетентного фармацевта без лабораторних і клінічно орієнтованих занять неможливо.

Де НФаУ проводить очні заняття сьогодні

Через безпекову ситуацію в Харкові Національний фармацевтичний університет організовує очне навчання не лише за традиційною адресою в Харкові. Практичні та лабораторні заняття для здобувачів освіти проводять на базі університетських і партнерських навчально-практичних майданчиків у Полтаві, де створено умови для продовження освітнього процесу в очному форматі.

Водночас НФаУ проводить офлайн-заняття і в інших містах України та Європи. Зокрема, очні освітні заходи організовують у Києві, Львові, Дніпрі, Одесі, Вінниці, Черкасах, Чернівцях, Ужгороді та Кропивницькому, а також у європейських містах, де перебувають українські здобувачі освіти й працюють партнерські освітні майданчики: Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Празі, Братиславі, Будапешті, Відні, Берліні та Вільнюсі.

Перелік міст і конкретних локацій може змінюватися залежно від освітньої програми, курсу, кількості студентів, домовленостей із партнерами та безпекової ситуації. Частина занять, які не потребують безпосередньої лабораторної або клінічної присутності, відбувається дистанційно. Тому актуальний графік і місце проведення офлайн-занять студентам слід уточнювати безпосередньо в НФаУ перед початком навчального року або семестру.

Історія, яка триває

Колись викладачі харківської фармацевтичної школи домагалися створення окремої лабораторії, а воду для дослідів доводилося носити відрами. Згодом фармація виборола право на власну кафедру, інститут, наукові школи та університетський статус.

За цей час заклад пережив реорганізації, евакуацію, війну, відбудову, зміну освітніх моделей і технологічну модернізацію. Сьогодні перед ним постають інші завдання: розроблення нових лікарських засобів, дотримання міжнародних стандартів якості, цифровізація фармацевтичної допомоги, підготовка фахівців для роботи в кризових умовах і посилення міжнародної інтеграції.

Незмінним залишається головне: Національний фармацевтичний університет є продовжувачем понад двохсотрічної харківської традиції фармацевтичної освіти та власної 105-річної історії. Він розвиває цю традицію в лабораторіях, аудиторіях, наукових публікаціях, міжнародних проєктах і щоденній роботі викладачів та студентів.

Тому 105 років НФаУ — це не фінальна риса під історією. Це черговий етап розвитку української фармації, яка продовжує відповідати на виклики часу.

Читайте також Від середньовічних аптекарів до сучасної науки: історія фармації у бронзі.