Коли сирена стихає: психологічна відновлюваність фармацевтів в умовах бойових дій

Повномасштабне збройне вторгнення суттєво трансформувало умови роботи аптечних закладів в Україні. Якщо на початковому етапі фармацевти стикалися переважно з логістичними збоями та переривами у постачанні лікарських засобів, то в умовах затяжного конфлікту дедалі актуальнішою стає проблема безпосереднього фізичного та психологічного впливу бойових дій на персонал аптек. У прифронтових регіонах руйнування аптечних приміщень внаслідок ракетних та артилерійських ударів перетворилося на повсякденну реальність. Про те, як відновитися після цього,  розповідає Ірина Філенко — психологиня, авторка Школи лідерів для молоді «груп ризику», керівниця соціальних проєктів неурядових організацій.

Характерною особливістю є те, що фармацевти нерідко відновлюють роботу протягом кількох годин після обстрілів: ліквідують наслідки пошкоджень, забезпечують відпуск лікарських засобів та надають консультаційну допомогу відвідувачам. При цьому гостра стресова реакція, якої зазнав організм під час небезпечної події, не завершується разом із сигналом відбою повітряної тривоги. Активована симпатична нервова система продовжує підтримувати стан гіперзбудження, що відображається на когнітивному функціонуванні та емоційному стані фахівця.

Фахівці у сфері психічного здоров'я наголошують: психологічне відновлення після обстрілів, особливо тих, що безпосередньо торкнулися місця роботи або найближчого оточення, має розглядатися як невід'ємна складова повернення до професійної діяльності, рівнозначна відновленню фізичного середовища праці.

Чому фармацевти накопичують стрес швидше

Фармацевти належать до категорії фахівців, діяльність яких у кризових та надзвичайних ситуаціях передбачає ефективне регулювання власного афективного стану. Вимога зберігати зовнішній спокій і продовжувати надання кваліфікованої допомоги навіть безпосередньо після потрапляння у зону небезпеки є характерною рисою цієї професійної групи.

З психофізіологічної точки зору, саме ця особливість визначає специфіку накопичення стресового навантаження. Гостра стресова реакція запускає каскад нейроендокринних змін — активацію гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі та вивільнення адреналіну й кортизолу, що мобілізує організм для реагування на загрозу. Проте необхідність негайно повернутися до виконання фахових обов'язків унеможливлює природне завершення стресової реакції: емоційні та тілесні переживання пригнічуються, а не відреаговуються, що призводить до їх кумуляції.

Тривале повторення такого механізму формує стан хронічного стресу з характерною симптоматикою: порушеннями сну та нічними пробудженнями, зниженням порогу дратівливості, послабленням концентрації уваги та робочої пам'яті, відчуттям перманентної виснаженості та афективного спустошення. Зазначені прояви є особливо вираженими серед фармацевтів, які здійснюють свою діяльність в умовах регулярного ракетно-артилерійського обстрілу.

Повернути відчуття безпеки через тіло

Після впливу гострого психотравматичного стресора лімбічна система продовжує зберігати стан підвищеної сторожкості (hypervigilance), навіть коли об'єктивна небезпека вже минула. Це пояснює, чому повернення до звичного операційного середовища аптеки не супроводжується автоматичним відновленням стану спокою: когнітивні ресурси залишаються частково задіяними на моніторинг потенційних загроз.

Для переривання цього циклу та повернення нервової системи до парасимпатичного режиму психологи рекомендують техніки соматичного заземлення (grounding). Безпосередньо після повернення до робочого місця ефективним є виконання короткої сенсорної вправи: свідоме відчуття опори стоп на підлозі — контакт, тиск, температура поверхні — дозволяє залучити пропріоцептивні відчуття як «якір» у теперішньому моменті.

Наступним кроком є цілеспрямований огляд приміщення з вербалізацією об'єктів, що потрапляють у поле зору. Ця процедура, відома як орієнтувальна реакція, активує парасимпатичну гілку автономної нервової системи та формує нейронне підкріплення сигналу «загрози немає». Навіть одна-дві хвилини такої практики можуть суттєво знизити рівень фізіологічного збудження та покращити доступність когнітивних ресурсів.

Дихання після стресу

Поверхневе, прискорене грудне дихання є типовою фізіологічною реакцією на стресор і може зберігатися протягом тривалого часу після завершення небезпечної події. З нейрофізіологічної точки зору, такий патерн дихання підтримує активацію симпатичної нервової системи: прискорений ритм є сигналом для структур мозку, що організм досі перебуває у стані загрози.

Для регуляції автономного збудження ефективним є використання технік діафрагмального дихання з подовженим видихом. Стандартна практика, рекомендована у стресостійкості: повільний носовий вдих тривалістю 4 секунди, затримка 1–2 секунди, подовжений ротовий видих тривалістю 6–8 секунд. Подовжений видих стимулює n. vagus та активує парасимпатичний контрреакційний відповідь, знижуючи частоту серцевих скорочень і рівень кортизолу в крові.

Застосування цієї техніки протягом 3–5 хвилин після пережитого обстрілу, особливо якщо він безпосередньо торкнувся аптечного приміщення чи прилеглої території, сприяє нормалізації стану вегетативної нервової системи, підвищенню концентрації уваги та зниженню рівня ситуативної тривожності.

Не вимагайте від себе миттєвої продуктивності

Прагнення якнайшвидше відновити звичний робочий режим після стресової події є психологічно зрозумілою реакцією, особливо у фахівців із вираженою орієнтацією на обов'язок і відповідальність перед пацієнтами. Разом із тим, завищені вимоги до власної продуктивності в постстресовий період здатні суттєво поглибити психологічне виснаження.

Нейропсихологічні дослідження переконливо свідчать, що гострий психотравматичний стрес тимчасово послаблює функції префронтальної кори, відповідальної за робочу пам'ять, планування та гальмування імпульсів. Зниження концентрації уваги, підвищена кількість операційних помилок і потреба у повторній перевірці виконаних дій є закономірними наслідками нейрофізіологічних змін, а не свідченням некомпетентності фахівця.

Рефреймінг власних очікувань є ключовим психогігієнічним прийомом у цьому контексті: здатність усвідомити, що тимчасове зниження продуктивності - це нормативна адаптивна відповідь організму на надмірне стресове навантаження, а не особистісна слабкість, дозволяє уникнути вторинної стресогенезії через руминацію та самозвинувачення.

Сила аптечного колективу

З позиції соціальної нейронауки, відчуття соціальної включеності та підтримки є одним із потужних нейробіологічних регуляторів стресової реакції. Вивільнення окситоцину у відповідь на просоціальну взаємодію знижує активність мигдалеподібного тіла та гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі, забезпечуючи «буфер» проти хронізації стресу.

У контексті аптечних колективів, які спільно переживають тривоги, евакуації та безпосередній вплив бойових дій, формується специфічна форма групової резилієнтності. Соціальна взаємодія після стресових подій — навіть коротка розмова, висловлення взаємної підтримки чи спільне проговорення пережитого — виконує функцію «корегуляції» (co-regulation): нервова система однієї людини допомагає стабілізувати нервову систему іншої через невербальні та вербальні канали комунікації.

Психологи наголошують, що соціальна приналежність і відчуття спільного переживання труднощів є одним із ключових факторів психологічної резилієнтності — здатності до відновлення після впливу стресорів без стійкого погіршення психічного функціонування.

Коли новини виснажують більше, ніж допомагають

Після впливу гострого стресора характерною поведінковою реакцією є компульсивний пошук інформації — моніторинг новинних потоків, аналіз повідомлень про нові загрози та наслідки ударів. Психологічно ця поведінка пояснюється потребою у відновленні ілюзорного контролю над ситуацією: доступ до інформації суб'єктивно сприймається як засіб передбачення небезпеки та підготовки до неї.

Проте надмірне споживання новинного контенту у постстресовий період запускає механізм вікарної травматизації та підтримує хронічну активацію тривожних нейронних ланцюгів. Медіасигнали, що містять загрозливий зміст, повторно активують лімбічну систему, унеможливлюючи перехід нервової системи до режиму відновлення.

Рекомендована психогігієнічна стратегія — структурована інформаційна пауза тривалістю не менше однієї години після завершення небезпечної події. Цей час доцільно використати для виконання рутинних робочих завдань (що сприяє відновленню відчуття предиктивності й контрольованості) або для реалізації практик саморегуляції. Скорочення частоти звернень до новинних ресурсів є елементом психологічної гігієни, а не ухиленням від актуальної інформації.

Як завершувати зміну після важкого дня

Психологічне завершення робочого дня є особливо важливою проблемою для фахівців, які здійснюють діяльність в умовах хронічного стресу. Відсутність чіткої суб'єктивної межі між робочим і позаробочим часом супроводжується персистуючою когнітивною активністю: руминацією пережитих стресорів, прогностичною тривожністю щодо майбутніх загроз та мимовільним відтворенням травматичного досвіду.

У цьому контексті в психологічній практиці широко застосовується концепція «завершальних ритуалів» — структурованих поведінкових послідовностей, що виконують сигнальну функцію переходу між різними режимами функціонування. Нейронні механізми цього ефекту пов'язані з умовно-рефлекторними асоціаціями між конкретними поведінковими актами та психофізіологічним станом розслаблення.

Для фармацевтів, що працюють у зонах активних бойових дій, таким ритуалом може слугувати будь-яка повторювана дія, суб'єктивно пов'язана зі завершенням роботи: прогулянка змінним маршрутом, приготування гарячого напою, кілька хвилин аудіозаписів без інформаційного навантаження. Регулярне відтворення такого ритуалу поступово формує стійкий нейронний патерн «деактивації», що сприяє відновленню когнітивних і емоційних ресурсів.

Турбота про себе — частина професійної відповідальності

Сучасний фармацевт, що здійснює свою діяльність в умовах збройного конфлікту, виконує значно ширшу функцію, ніж відпуск лікарських засобів. Аптечний заклад нерідко залишається одним із небагатьох доступних публічних просторів, де постраждале від війни населення може отримати не лише фармацевтичну, а й первинну психосоціальну підтримку.

Проте здатність бути ефективним ресурсом для інших є функцією від стану власних психологічних і фізіологічних резервів. Концепція «психологічного ресурсу» у стресовій психології описує обмежений запас адаптаційних потужностей організму: за умови його виснаження — внаслідок хронічного стресу без достатнього відновлення — якість когнітивного функціонування, емоційна регуляція та здатність до емпатії закономірно знижуються.

Систематичне застосування коротких практик саморегуляції — діафрагмального дихання, соматичного заземлення, структурованої інформаційної гігієни, завершальних ритуалів та підтримки соціальних зв'язків усередині колективу — є доказово обґрунтованою стратегією профілактики вторинної травматизації та вигорання. У контексті тривалого збройного конфлікту ці практики є не факультативними рекомендаціями, а елементами професійної компетентності, що безпосередньо визначають якість і безпеку фармацевтичної допомоги населенню.

Психологічна резилієнтність українського фармацевта сьогодні є не менш значущим фаховим активом, ніж знання клінічної фармакології та досвід консультування. Вона формується щодня — через усвідомлені дії турботи про власний стан — і є необхідною умовою збереження якості допомоги тим, хто її потребує.

Читайте також Чому пацієнти «зриваються» на фармацевтах і як не сприймати це особисто