Лариса Гоцуляк: «Нам потрібно пройти цей шлях разом із нашими людьми»

У невеликій Новій Одесі на Миколаївщині «Аптеку оптових цін» знають добре. Для багатьох місцевих жителів це не просто місце, де можна придбати необхідні ліки. Це простір довіри, підтримки та людяності, який уже багато років допомагає людям долати труднощі — від побутових негараздів до викликів воєнного часу.

Професія, обрана серцем і родинною традицією

Завідувачка «Аптеки оптових цін» Лариса Гоцуляк працює у фармації з 1991 року. За плечима — десятиліття професійного досвіду, сотні тисяч відвідувачів і безліч життєвих історій. Її шлях у професію почався не випадково: медицина була невід'ємною частиною родинної історії.

Згадуючи початок свого професійного шляху, Лариса Василівна говорить про вибір, який багато в чому визначила сім’я. Саме батьки стали для неї прикладом служіння людям і прищепили повагу до медичної професії.

«Я взагалі із сім'ї медиків. Мама все життя працювала дитячою медсестрою, а батько був хірургом, заслуженим лікарем України. Тож вибору, якщо чесно, майже не було. Я знала, що моє життя буде пов'язане з медициною. Просто сталося так, що це була саме фармація. Батьки свого часу порадили цей напрямок, бо вважали, що для жінки така робота буде більш підходящою. Тоді лікарі буквально жили в лікарнях, а аптека давала можливість поєднувати професію та сім'ю. Наразі мій син Олексій Шовкопляс продовжує династію: він теж працює фармацевтом, завідує аптекою у Миколаєві», — говорить завідувачка аптеки Лариса Гоцуляк.

Закінчивши Запорізький медичний інститут, Лариса Василівна повернулася працювати на рідну Миколаївщину. З 2003 року вона очолювала аптеку комунального підприємства «Миколаївська фармація», а після реформування системи продовжила працювати завідувачкою вже в мережі Аптека 9-1-1. Сьогодні разом із нею в невеликій аптеці працюють троє фармацевтів, а щодня сюди звертаються до двох сотень людей.

Там, де допомагають не лише ліками

У фармації часто говорять про препарати, рецепти й стандарти обслуговування. Проте справжня сутність професії значно глибша. Особливо це відчувається в невеликих містах, де аптека нерідко стає першим місцем, куди людина приходить зі своєю тривогою, страхом чи розгубленістю.

За роки роботи Лариса Гоцуляк не раз переконувалася: зазвичай людям потрібні не лише ліки, а й уважне ставлення, добре слово та готовність вислухати. Саме тому її колектив давно став для багатьох мешканців міста місцем, де можна отримати не лише фармацевтичну консультацію.

«У нас було багато різних ситуацій. Ми вимірюємо людям тиск, викликаємо швидку допомогу, коли бачимо небезпечні показники. Пам'ятаю випадок, коли після вимірювання тиску чоловіка забрали з підозрою на інсульт. Бувало, що людині ставало зле просто через те, що вона не поснідала. Тоді ми готували чай, допомагали прийти до тями. І переселенцям допомагали, і одяг знаходили, коли це було потрібно. Ми робимо все, що дозволяють наші професійні обов'язки, і навіть трохи більше — те, що можемо зробити по-людськи», — розповідає Лариса Гоцуляк.

Лариса Василівна переконана: фармацевт сьогодні дедалі більше стає ще й психологом. Особливо в умовах війни, коли кожна людина несе свій власний тягар переживань.

Війна, яка змінила все

Для жителів Миколаївщини повномасштабне вторгнення стало одним із найважчих випробувань. Лариса Гоцуляк добре пам'ятає той ранок 24 лютого 2022 року. Новина про початок великої війни надійшла телефоном від колег. Ці спогади й досі викликають сильні емоції, адже тоді ніхто не знав, що чекає попереду.

«Було дуже страшно. Ми фактично опинилися в ізоляції на кілька місяців. Товар не могли завезти, багато шляхів були перекриті. Був час, коли на полицях залишалися буквально дві-три коробочки препаратів. Але ніхто не поїхав. Ми всі залишилися на своїх місцях у Новій Одесі та продовжували працювати для людей. Іншого вибору тоді просто не було», — згадує завідувачка.

Війна торкнулася і самої аптеки. Один із ворожих ударів на початку 2022 року пошкодив приміщення — вибуховою хвилею вибило вікна. На щастя, серйозних руйнувань вдалося уникнути.

Попри небезпеку, колектив не припиняв роботу. Навіть після пошкодження приміщення працівники вже через добу повернулися до виконання своїх обов’язків.

«Найстрашніше було саме на початку війни. Прильоти були зовсім недалеко. У нас вибило вікна, постраждала частина майна. Але власник приміщення дуже швидко все відновив. Фактично за один день ми навели лад і продовжили працювати. Зараз теж є небезпека, тривоги нікуди не зникли, але ми вже навчилися жити й працювати в цих умовах», — додає Лариса Гоцуляк.

У ті складні місяці аптека виконувала значно ширшу функцію, ніж передбачає звична робота фармацевтичного закладу. Тут заряджали телефони, допомагали переселенцям, підтримували зв'язок із людьми, які опинилися далеко від дому. Для багатьох мешканців міста аптека стала своєрідним пунктом стійкості та взаємодопомоги.

Професія, що проходить через серце

За понад тридцять років у професії Лариса Гоцуляк не втратила головного — відчуття відповідальності перед людьми. Вона говорить про свою роботу без пафосу, але в кожному слові відчувається глибоке розуміння її значення.

На її переконання, справжній фармацевт не може обмежуватися лише відпуском лікарських засобів. Особливо сьогодні, коли українці переживають складний період і часто потребують звичайної людської підтримки.

«Фармацевт — це точно не продавець ліків. І так було завжди. Люди приходять до нас зі своїми проблемами, страхами, історіями. Вони чекають не лише рекомендації щодо препарату, а й людської участі. Часто достатньо вислухати людину, підтримати її словом, і їй уже стає легше. Ми все це пропускаємо через себе. Це непросто, буває психологічне виснаження, але ми маємо бути поруч. Нам потрібно пройти цей шлях разом із нашими людьми. Інших варіантів просто немає», — наголошує Лариса Гоцуляк.

Ці слова особливо точно передають суть фармацевтичного фронту, який щодня тримають тисячі українських спеціалістів. Без гучних заяв, без зайвої уваги до себе вони залишаються на робочих місцях, забезпечуючи людей необхідною допомогою навіть тоді, коли навколо панують невизначеність і небезпека.

Символи стійкості

У кожного колективу є свої маленькі традиції, які допомагають триматися разом у непрості часи. В аптеці Лариси Гоцуляк теж є свій особливий оберіг — солом'яний домовичок, який залишився тут ще від попереднього власника приміщення.

Він стоїть на своєму місці з першого дня роботи аптеки та став мовчазним символом затишку, стабільності й віри в краще. А ще колектив із задоволенням підтримує традицію Дня вишиванки, коли працівники приходять на роботу у національному вбранні. У такі моменти особливо відчувається сила єдності та приналежності до великої української родини.

Сьогодні Лариса Гоцуляк продовжує щодня зустрічати відвідувачів за аптечним прилавком. Як і багато років тому, вона уважно вислуховує людей, допомагає знайти рішення та вселяє впевненість, що навіть найважчі часи можна пережити разом.

Головне побажання для фармацевтичної спільноти України від Лариси Гоцуляк дуже лаконічне: «Миру нам усім. Миру і якнайшвидшого завершення цього жахіття!».

Саме заради цього сьогодні працюють герої фармацевтичного фронту — люди, які щодня лікують не лише ліками, а й людяністю.

Читайте також Катерина Градовська: Після вибухів — знову до роботи.