Між державними закупівлями та благодійністю: чому життя онкохворих дітей досі залежить від обставин

Держава закуповує протипухлинні препарати, лікарні формують потреби, благодійні фонди допомагають закривати дефіцит. Однак навіть за наявності цих механізмів своєчасний доступ дітей з онкологічними захворюваннями до необхідного лікування залишається складним питанням. Одні препарати не включені до державної номенклатури, інші надходять із затримками, а впровадження новітніх методів терапії потребує не лише фінансування, а й відповідної інфраструктури та регуляторних рішень.

Особливо гостро ці проблеми проявляються в дитячій онкології, де своєчасність лікування може мати вирішальне значення. Водночас онкологія стрімко розвивається: таргетні препарати, моноклональні антитіла, інгібітори контрольних точок і клітинна імунотерапія розширюють можливості лікування захворювань, які раніше мали несприятливий прогноз. Проте поява нового ефективного препарату на міжнародному ринку ще не гарантує його доступності українським пацієнтам.

Чому держава не може забезпечити всі потреби?
Наскільки перелік централізованих закупівель відповідає сучасним клінічним рекомендаціям?
Чи не перетворилася благодійність із додаткового механізму підтримки на постійний інструмент забезпечення дитячої онкології?

Щоб розібратися в цих питаннях, редакція «Фармацевта Практика» звернулася до ДП «Медичні закупівлі України» (МЗУ), поспілкувалася з лікарем Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Олександром Лисицею та директоркою департаменту програм допомоги благодійного фонду «Таблеточки» Юлією Ноговіциною.

Отримані відповіді дозволяють поглянути на проблему з трьох позицій — державного закупівельника, лікаря, який безпосередньо працює з пацієнтами, та благодійної організації, яка допомагає забезпечувати лікування.

Держава забезпечує базову терапію. Але чи встигає за розвитком медицини?

В Україні сформована система централізованих закупівель лікарських засобів для лікування онкологічних захворювань у дітей. Відповідну номенклатуру визначає постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 року № 216, а закупівлі здійснює ДП «Медичні закупівлі України» у затверджених Міністерством охорони здоров'я обсягах.

Проте принципове питання полягає не лише в кількості препаратів, які закуповує держава, а й у тому, наскільки їх перелік відповідає сучасним можливостям лікування. Юлія Ноговіцина, директорка департаменту програм допомоги БФ «Таблеточки», зазначає, що ситуацію з державним забезпеченням не варто недооцінювати: «Я не хочу критикувати систему забезпечення лікарськими засобами в державі, бо вона насправді є непоганою. Ми багато співпрацюємо з різними країнами, беремо участь у конференціях і знаємо, що є країни, де держава взагалі нічого не закуповує і не забезпечує. У нас доволі збалансована номенклатура».

Водночас представниця фонду звертає увагу на суттєве обмеження: хоча держава забезпечує значну частину базових потреб дитячої онкології, перелік препаратів не повною мірою відповідає сучасним терапевтичним можливостям.

«Цей список не оновлювався з 2021 року. До нього не включалися новітні препарати, які вже пройшли дослідження за кордоном і увійшли до протоколів лікування. Йдеться насамперед про таргетну терапію, імунотерапію, а також деякі препарати супровідної терапії. Тому з точки зору забезпечення базовими лікарськими засобами ситуація некритична, а от з точки зору доступу до новітніх медичних технологій — значно гірша», — пояснює вона.

Цю проблему підтверджує і структура витрат благодійного фонду. За словами Юлії Ноговіциної, серед семи найбільших за вартістю позицій лікарських засобів, які фонд закуповував протягом 2025 року, переважали препарати таргетної, імунної та дороговартісної супровідної терапії.

Показовим прикладом є препарат для лікування тяжких ускладнень після трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин — дефібротид. За інформацією представниці фонду, у 2025 році на закупівлю цього препарату було витрачено близько 7 млн грн. Це демонструє, що проблема стосується не лише інноваційних протипухлинних засобів. Навіть за наявності основного лікування пацієнти можуть потребувати дороговартісної супровідної терапії, без якої неможливо забезпечити належне лікування ускладнень.

Законтрактовано близько 70 % потреби: скільки препаратів фактично отримали лікарні?

У відповіді на інформаційний запит редакції ДП «Медичні закупівлі України» повідомило, що за напрямом дитячої онкології законтрактовано близько 70 % заявленої потреби.

«Станом на сьогодні напрям закупівлі препаратів для дітей з онкологічними захворюваннями практично покритий — законтрактовано близько 70 % від заявленої потреби. До цього показника не включено процедури закупівель, які наразі оголошені та перебувають у процесі проведення», — зазначили у ДП «Медичні закупівлі України».

Водночас підприємство повідомило, що поставки за вже укладеними договорами продовжуються, зокрема за контрактами 2025 року.

Однак тут важливо розмежувати два поняття: законтрактований препарат і препарат, який фактично доставлений до лікарні та доступний для застосування. У відповіді державного закупівельника не наведено окремого узагальненого показника фактичного забезпечення закладів лікарськими засобами за цим напрямом. Тому 70 % законтрактованої потреби не можна ототожнювати з таким самим рівнем доступності лікування для пацієнтів.

Окремим питанням залишається формування потреби.

Як пояснили в МЗУ, заклади охорони здоров'я подають інформацію про необхідні препарати через інформаційно-аналітичні системи MedData та eStock. Після первинної перевірки інформація передається до МОЗ, де експерти аналізують заявки та визначають остаточні обсяги закупівель. Лише після цього державний закупівельник проводить відповідні процедури.

На практиці це означає, що система закупівель орієнтується на заздалегідь визначену потребу, тоді як у дитячій онкології клінічна ситуація може змінюватися значно швидше. Нові випадки захворювання, рецидиви, зміни схем лікування або необхідність застосування препарату, який раніше не використовувався в конкретному закладі, створюють додаткове навантаження на систему планування.

Олександр Лисиця звертає увагу, що особливо складно прогнозувати потребу в дороговартісних препаратах, які застосовуються в невеликої кількості пацієнтів.

«Коли в тебе більше пацієнтів, ти можеш достовірніше спрогнозувати потребу, сформувати певний запас і не боятися, що замовиш препарат, а пацієнта, якому він потрібен, не буде», — пояснює лікар.

На його думку, одним із можливих рішень є розвиток референсних центрів, які дозволять концентрувати клінічний досвід і точніше прогнозувати потребу в специфічних лікарських засобах.

Препарат закупили, але застосувати його не можна: проблема, яку не видно у звітах

Ще одне питання, яке порушив Олександр Лисиця, стосується відповідності закуплених препаратів реальним клінічним потребам. За словами лікаря, не завжди достатньо визначити міжнародну непатентовану назву та дозування. Важливе значення мають лікарська форма, склад препарату, затверджений спосіб введення та інші особливості застосування.

Показовим є приклад цитарабіну — цитостатичного препарату, який використовують у лікуванні низки онкогематологічних захворювань. Лікар розповів про випадок, коли під час формування закупівельної позиції не була належним чином врахована необхідність лікарської форми, інструкція якої передбачає інтратекальне введення.

«Якщо ми говоримо про цитарабін, була проблема з тим, що розширили спектр препаратів, які можуть брати участь у закупівлі, і закупили той, у якого в інструкції немає відповідного способу введення. Тобто, по суті, потрібного препарату немає», — зазначає Олександр Лисиця.

Цей приклад демонструє проблему, яка виходить за межі окремої закупівельної процедури.

Формально лікарський засіб за необхідною міжнародною непатентованою назвою може бути закуплений. Проте якщо його характеристики не відповідають конкретним клінічним вимогам, потреба закладу залишається незадоволеною. Для пацієнта це може означати необхідність додаткового пошуку препарату, перерозподілу між лікарнями або залучення благодійної допомоги.

Водночас Олександр Лисиця наголошує, що проблема забезпечення лікарськими засобами не має універсального рішення: «Приблизно 80 % питань можна закрити системно, а десь 15–20 % потрібно розбирати індивідуально, розглядати кожен випадок».

На думку лікаря, важливу роль має відігравати постійна комунікація між представниками державних органів, закладами охорони здоров'я, лікарями та громадськими організаціями.

Благодійність як постійний механізм – допомога чи ознака системної прогалини?

Благодійні організації відіграють важливу роль у забезпеченні українських дітей з онкологічними захворюваннями лікарськими засобами. Проте історія фонду «Таблеточки» демонструє, як змінювалися потреби дитячої онкології протягом останніх років.

«Чому ми називаємося "Таблеточки"? Тому що фонд виник у відповідь на проблему доступу до лікарських засобів, які використовуються під час лікування дітей. Коли фонд створювався, близько 15 років тому, йшлося навіть про базові речі — протигрибкові препарати для лікування мукозитів, які виникають унаслідок хіміотерапії та імуносупресії. Згодом ми перейшли до забезпечення значно дорожчими лікарськими засобами», — розповідає Юлія Ноговіцина.

Таким чином, за роки діяльності фонду змінився сам характер потреби в благодійній допомозі.

Якщо раніше йшлося про відсутність навіть базових лікарських засобів, то сьогодні значна частина дороговартісних закупівель пов'язана з новими терапевтичними можливостями та складними клінічними ситуаціями.

Олександр Лисиця також підтверджує важливу роль благодійників у забезпеченні лікування. За його словами, в «Охматдиті» сучасні методи терапії застосовують, зокрема, завдяки поєднанню державного фінансування та благодійної допомоги.

«Ми маємо доступ до імунотерапії. Доступ є як за кошти благодійників, так і за бюджетні кошти. Але я розумію, що це поодинока ситуація», — зазначає лікар.

Водночас він наголошує, що говорити про повну відсутність необхідних лікарських засобів у дитячій онкології було б неправильно.

«Менеджмент треба покращувати. Діти отримують допомогу. Але за деякими позиціями потрібно покращувати комунікацію між виконавчою владою, безпосередніми надавачами лікування, лікарями та громадськістю. Тоді ми будемо дивитися в одному напрямку й швидше приймати рішення», — пояснює Олександр Лисиця.

Однак виникає принципове запитання: якщо потреба у певних препаратах регулярно повторюється, чи повинна вона й надалі покриватися переважно благодійними внесками?

Благодійна допомога дозволяє швидко реагувати на індивідуальні клінічні ситуації, однак не може замінити прогнозований державний механізм забезпечення лікування. Особливо якщо йдеться про лікарські засоби, необхідність яких підтверджена клінічною практикою та сучасними рекомендаціями.

Чи можна запобігти дефіциту ще до його виникнення?

У відповіді редакції ДП «Медичні закупівлі України» повідомило, що заклади охорони здоров'я двічі на місяць подають інформацію про залишки та використання лікарських засобів через систему MedData. Ці дані використовують для оцінки забезпеченості та організації перерозподілу препаратів.

«Перерозподіл для задоволення термінової потреби може здійснюватися оперативно без необхідності попереднього отримання погоджень з боку Міністерства охорони здоров'я України, ДП "Медзакупівлі України" чи регіональних підрозділів охорони здоров'я, а лише із подальшим їхнім сповіщенням», — зазначили у підприємстві.

Такий механізм дозволяє оперативніше реагувати на дефіцит в окремому закладі, якщо необхідний препарат є в іншій лікарні. Проте він не вирішує проблему, коли лікарський засіб відсутній на ринку або не був закуплений у достатній кількості.

У МЗУ називають кілька основних чинників, які ускладнюють забезпечення дитячої онкології препаратами: невеликі обсяги потреби, тривалі виробничі цикли, логістичні труднощі в умовах війни, невиконання постачальниками договірних зобов'язань та проблеми з державною реєстрацією лікарських засобів. Для зменшення таких ризиків держава розвиває механізми створення додаткових запасів.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2026 року № 726 передбачено можливість формування стратегічного резерву лікарських засобів, обсяг якого за окремою позицією може становити до 100 % річної потреби в межах бюджетних призначень. Потенційно цей механізм може зменшити залежність лікування від строків постачання. Однак його ефективність визначатиметься тим, наскільки точно будуть обрані препарати для резервування та як оперативно їх зможуть передавати лікарням.

Від закупівлі інновацій до власного виробництва: в «Охматдиті» працюють над CAR-T-терапією

Попри складнощі (а може й завдяки ним)  із забезпеченням препаратами, в Україні розвиваються проєкти, спрямовані на впровадження сучасних технологій лікування онкологічних захворювань. Один із них — створення на базі НДСЛ «Охматдит» інфраструктури для виготовлення персоналізованих клітинних лікарських засобів.

Під час інтерв'ю Олександр Лисиця розповів про роботу над впровадженням CAR-T-терапії — технології, яка передбачає генетичну модифікацію Т-лімфоцитів пацієнта для розпізнавання та знищення злоякісних клітин.

«У листопаді буде два роки, як ми з командою працюємо над advanced therapy — створенням GMP-акредитованої лабораторії для виробництва персоналізованих ліків у нашій лікарні. Частково вдалося переконати державу, частково благодійники надали 50 мільйонів гривень на ремонт приміщень»

За його словами, команда орієнтується на освоєння технології, яка дозволить значно зменшити витрати порівняно з вартістю окремих комерційних CAR-T-продуктів. Проте технологічна сторона проєкту — лише одна частина роботи. Не менш складним залишається питання нормативного забезпечення виробництва та клінічного застосування таких препаратів.

«Ми паралельно працюємо над нормативною базою. У нас ще немає достатньо врегульованого юридичного механізму, який дозволяв би застосовувати такі технології в умовах лікарні. І це питання, над яким потрібно працювати разом із регуляторними органами», — пояснює лікар.

Окрему складність становить необхідність дотримання вимог належної виробничої практики (GMP), забезпечення контролю якості, безпеки клітинних продуктів та проходження необхідних етапів дослідження.

Водночас фахівець переконаний, що створення відповідної інфраструктури матиме значення не лише для конкретного проєкту.

«Коли ми пройдемо цей шлях один раз, нам буде в рази простіше. І з регуляторними питаннями, і з новими технологіями. У нас є потужні партнери в науково-дослідних лабораторіях США, які діляться своїми напрацюваннями. Коли ми матимемо GMP-лабораторію та перший досвід, наступні проєкти реалізовувати буде значно швидше», — зазначає лікар.

Йдеться не лише про потенційне здешевлення лікування, а й про можливість створення в Україні власних технологічних компетенцій у сфері персоналізованої медицини.

До початку клінічного застосування CAR-T-продуктів необхідно забезпечити відповідність усім вимогам щодо якості, безпеки й ефективності. На момент інтерв'ю проєкт перебував на етапі підготовки відповідної інфраструктури та проведення необхідних досліджень.

Інноваційна терапія чи гарантоване базове лікування: як визначати пріоритети?

Ще одне складне питання, яке порушив Олександр Лисиця, — визначення пріоритетів фінансування в умовах обмежених ресурсів. Впровадження новітніх препаратів потребує значних витрат. Проте висока ціна не завжди свідчить про недостатню економічну доцільність лікування. Деякі дороговартісні препарати можуть запобігати тяжким ускладненням, скорочувати потребу в додаткових медичних втручаннях та зменшувати інші витрати системи охорони здоров'я.

Тому, на думку лікаря, під час визначення пріоритетів варто враховувати не лише ціну лікарського засобу, а й результати його застосування.

«Я б шукав ті точки, які довели свою ефективність. Де ми вкладаємо кошти, але отримуємо результат: зменшуємо кількість трансфузій, витрати на антибіотики та інші компоненти лікування», — зазначає Олександр Лисиця.

Водночас лікар наголошує на важливості розвитку реєстрів пацієнтів, які дозволять відстежувати результати лікування та оцінювати реальну ефективність впроваджених технологій.

«Ми можемо збільшити фінансування, закупити імунотерапію, забезпечити нею пацієнтів. Але який результат ми отримаємо? Ми повинні не лише прогнозувати його на основі наявних даних, а й перевіряти, чи справді досягли очікуваних результатів», — пояснює він.

Такий підхід має принципове значення для фармацевтичної політики. Адже ефективність системи забезпечення не повинна оцінюватися лише кількістю закуплених упаковок або використаних бюджетних коштів. Важливо розуміти, чи призводить застосування конкретного препарату до покращення клінічних результатів, зменшення частоти ускладнень та підвищення якості життя пацієнтів.

Хто відповідальний за те, щоб дитина отримала препарат вчасно?

Отримані відповіді дозволяють визначити кілька конкретних проблем, від вирішення яких залежить своєчасний доступ дітей з онкологічними захворюваннями до необхідного лікування.

Передусім потребує перегляду номенклатура централізованих закупівель.

За інформацією БФ «Таблеточки», до неї тривалий час не включалися новітні препарати, які вже застосовуються в міжнародній клінічній практиці. Насамперед ідеться про окремі засоби таргетної та імунної терапії, а також дороговартісні препарати супровідного лікування. Тому необхідний механізм регулярного перегляду номенклатури з урахуванням актуальних клінічних рекомендацій, доказів ефективності та реальних потреб пацієнтів.

Другим питанням є відповідність закуплених препаратів клінічним потребам.

Приклад із цитарабіном демонструє, що визначення лише міжнародної непатентованої назви та дозування не завжди забезпечує можливість застосування лікарського засобу. Під час формування закупівельних позицій необхідно враховувати лікарську форму, склад, передбачений інструкцією спосіб введення та інші характеристики, важливі для конкретних схем лікування.

Третій напрям — удосконалення прогнозування потреби та контролю фактичної доступності препаратів.

Повідомлений державним закупівельником показник близько 70 % законтрактованої потреби не відображає, скільки лікарських засобів уже надійшло до лікарень. Для об'єктивної оцінки забезпечення необхідно розмежовувати обсяги запланованих закупівель, укладених договорів, фактичних поставок і наявних залишків у закладах охорони здоров'я. Особливого значення це набуває для дороговартісних препаратів, потребу в яких складно спрогнозувати через невелику кількість пацієнтів.

Четвертим напрямом є розвиток механізмів оперативного реагування на дефіцит.

Можливість перерозподілу препаратів між лікарнями та формування стратегічного резерву створює додаткові інструменти забезпечення лікування. Водночас їх практична ефективність залежатиме від актуальності інформації про залишки, правильного визначення препаратів для резервування та швидкості їх передачі закладам, де виникла потреба.

Окремого вирішення потребує питання доступу до інноваційних методів терапії.

Досвід команди «Охматдиту», яка працює над створенням інфраструктури для CAR-T-терапії, свідчить, що впровадження сучасних технологій потребує не лише фінансування й обладнання, а й відповідного нормативного регулювання, забезпечення вимог GMP, контролю якості та належної оцінки безпеки й ефективності.

Важливим залишається і питання ролі благодійних організацій. Їхня допомога дозволяє забезпечувати лікування в складних індивідуальних випадках, однак систематична потреба в одних і тих самих препаратах має ставати підставою для перегляду державних механізмів забезпечення, а не залишатися постійним завданням благодійників.

Таким чином, першочерговими завданнями є регулярне оновлення закупівельної номенклатури, залучення клінічних фахівців до визначення характеристик препаратів, удосконалення прогнозування потреби, забезпечення прозорого обліку фактичних поставок і розвиток механізмів оперативного реагування на дефіцит.

Головним показником ефективності системи має бути не відсоток законтрактованих препаратів чи обсяг витрачених коштів, а фактична можливість дитини отримати необхідний лікарський засіб у визначений схемою лікування термін.

Читайте також Коли наука дає шанс: як дослідження змінюють лікування раку.